Микитюк Аліса, учениця 8 класу Княгининівського ліцею Волинської обласної ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Гузь Мирослава Анатоліївна

 Війна. Моя історія

Я не була знайома з війною. Ще два роки тому при слові “війна” я могла б міцно заплющити очі та уявити відважних князів і незламних гайдамаків, сильних козаків і непоборних партизанів волинських лісів. Сьогодні ж я не можу так само уявляти раніше абстрактну для моєї уяви війну. Не вдається! Не вдається, тому що ця війна навколо мене.

Це слово набуло нового змісту та асоціацій – ілюстрації з підручника історії та розповіді прадідуся тепер не здаються далекими, вкритими пилом байками, фото понівечених міст та сіл, де ще недавно квітнуло пересипане дитячим сміхом людське життя чомусь неможливо розфарбувати, а нелюдський крик матері, що зустрічає свого єдиного сина «на щиті» викликає мимовільне стискання кулаків та зубів до болю.

Внутрішній спротив чужому намаганню забрати у тебе посмішку, дитинство, думку, батька, спокій, землю, мрію та під дулом автомата заставити тебе йти не своєю дорогою переростає у люту ненависть. Сьогодні чітко розумію, я – у війні! У війні за СВІЙ шлях.

Сьогоднішня війна – це боротьба за вільне майбутнє на своїй рідній землі, у своїй перспективній та процвітаючій країні. Дехто переконує, що найгірший мир кращий за добру війну. Я так не вважаю. Історія вчить нас, що ми маємо справу з підлим сусідом, які вважає нас “братами”, а насправді ніколи не радів жодному успіху України, жодному здобутку чи перемозі.

Більше того, хижа імперська пащека завжди була направлена у нашу сторону з єдиною метою – вкрасти щось українське, видати за своє, розірвати чи зруйнувати, посіяти розбрат і сум’яття серед українців, ставити під сумнів наші кордони, нашу самоідентифікацію, нашу державу, наше право на мову і культуру, взагалі нас - як націю. Для мене очевидно, що ні про який мир в обмін на щось погоджуватися не можна.

Українці, які мужньо зустріли ворога, тримають оборону та звільняють свої території. Ми не маємо права ставати на півдорозі, укладаючи поганий мир з ворогом. Зупинитися на середині шляху і втратити право на майбутнє – ні, не такому вчив нас Кобзар. Борітеся і поборете!

Саме ці слова мають бути нашим гаслом, а домовлятися з ворогом - це як переконувати крокодила зжерти нас не повністю. Прикро, що існують невігласи, які за якісь мізерні блага закликають зупинитися на шляху до перемоги. Ці невігласи, які не знають історії та плазують тільки перед теперішнім, не хочуть зрозуміти, що неможливо домовитися з тим, хто прийшов тебе знищувати.

У кожного своя маленька стежина на Своєму шляху. Вже більше року, щосекунди ризикуючи життям, мій хрещений воює на сході за моє майбутнє. У нього мужнє, порепане вітрами та порохом лице з веселими очима блакитного кольору. Він підбадьорює мене як ніхто інший.

Я слухаю хрещеного і розумію, що війна це не тільки кров, піт та багнюка. Це і зусилля, і рішучість, і героїзм, і самовідданість. Моє серце наповнюється беззаперечною вірою у Перемогу. Для мене моя війна пахне його військовою формою та затхлим підвальним повітрям бомбосховищ, пасхальною випічкою у ящиках, що ми готували для відправки на передову, та кримським гірським повітрям. На дотик моя війна мозолиста –  це мозолі на пальцях моєї мами, яка місяцями з подругами плете маскувальні сітки довгими вечорами.

А ще вона тепла і мокра, як сльози моєї бабусі у тому самому лютому місяці. Відтінок моєї війни – погано випрані плями крові на пікселі, що нагадують неслухняне суцвіття осінніх чорнобривців.

Мелодія моєї війни – це безкінечні сирени, яким немає ліку, та патріотичні українські пісні, які набули популярності серед нас, школярів. Червона калина, що похилилась у лузі, що не здається і виживає – ось така вона, наша похідна пісня. Моя війна має смак вистиглого, бляклого від вогню і сонця херсонського кавуна.

Немає сумніву, що перемога буде за нами, бо з нами правда й воля. Ми гідно пройдемо свою важку непросту путь – тільки через терни можна досягти зірок. Мені пощастило жити у такий важливий історичний період розвитку моєї держави. Мені пощастило народитись українкою та бути частинкою моєї непереможної нації.

Мені пощастило проживати на українській землі та йти вперед всупереч усім невдачам, йти твердим кроком до перемоги. Я не хочу бути серед поганих правнуків славних великих прадідів, тому наближаю перемогу тим, що можу і вмію. І кожен українець робить те саме. Війна – Свій шлях до нашої великої України.