Вєліслава Ліходід, 9 клас
Одеський ліцей № 72 
Вчитель, що надихнув на написання есе: Гончаренко Наталія Валентинівна 

1000 днів війни. Мій шлях

Війна….  Хто б міг подумати, що ми, діти XXI століття будемо переживати таке жахіття….

Ці 1000 днів війни стали для мене і моїх однолітків справжнім випробуванням. Ми були ще дітьми, і, звісно, це дуже вплинуло на наш розвиток та плани. Війна не лише зруйнувала наші мрії, але й змусила пристосовуватися до нової реальності. Багато з нас мріяли про навчання, подорожі або досягнення в спорті та мистецтві, проте тепер ці мрії доводиться відкладати або змінювати. Хоча ми стали сильнішими та загартованішими, важко змиритися з тим, що доводиться дорослішати так рано під впливом війни.

Але незважаючи на це, ми не втрачаємо віру в майбутнє.

Я розумію, що після війни перед нами відкриється багато нових можливостей, і це додає сил продовжувати вчитися, працювати над собою та готуватися до відбудови нашої країни. Я мрію стати спеціалістом у сфері, яка мені подобається, і навіть у цей складний час намагаюся використовувати кожну можливість для розвитку. Мої захоплення включають заняття спортом, розвиток творчих навичок і  вивчення мов.

Кожен із нас зробив свій внесок у боротьбу,  навіть якщо це просто підтримка однокласників, допомога батькам чи участь у спільних ініціативах. Важливою частиною нашого досвіду є те, що ми навчилися цінувати підтримку одне одного. Спільнота, яка виникла навколо нас, стала справжньою опорою. Ми розуміємо, що, незважаючи на всі труднощі, разом ми здатні подолати будь-які виклики.

Війна змусила нас переосмислити, що насправді є важливим у житті. Ми навчилися цінувати кожен момент, усвідомлювати, що «завтра» може бути іншим.

Під час навчання я відкрила для себе нове захоплення - написання віршів. Це стало своєрідним способом висловити свої почуття і переживання. Я зрозуміла, що творчість може бути потужним інструментом для подолання труднощів і передачі своїх думок та емоцій.

Я почала більше поглиблюватися в навчання, і це допомогло мені відволіктися від негативних думок.

Також я помітила, що багато моїх друзів почали займатися волонтерством і допомагати людям, які постраждали від війни. Це показує, як ми, незважаючи на всі труднощі, все ж таки прагнемо допомагати один одному і підтримувати тих, хто цього найбільше потребує.

Взаємодопомога стала нашим способом боротьби з кризою, і це є надзвичайно важливим елементом нашого існування.

Я вірю, що після закінчення війни ми зможемо побудувати нов, мирну Україну, в якій будемо жити в злагоді та розвитку. Це надихає мене не здаватися і продовжувати рухатися вперед, незважаючи на всі труднощі, адже ми є частиною великої історії, яка ще попереду. Я мрію про мирне небо над головою, про можливість жити без страху та невизначеності.

Я вірю, що разом ми зможемо подолати будь-які перешкоди на нашому шляху.

Ці 1000 днів війни стали випробуванням для всіх нас, але водночас вони показали, наскільки ми сильні, згуртовані та здатні боротися за своє майбутнє. Незважаючи на всі труднощі, ми продовжуємо жити, вчитися, допомагати один одному і будувати плани. Кожен з нас робить свій внесок у цю боротьбу, і разом ми віримо у перемогу. Війна внесла найбільші зміни саме в моє повсякденне життя – звичні речі стали іншими, і з’явилося багато нових викликів, з якими щодня доводиться боротися. Проте я твердо вірю, що ми справимося з усіма труднощами і переможемо!