Історії, які ви нам довірили
Іванна згадує, як обстрілювали її місто Щастя, як не було води, світла та опалення взимку, як ходила на роботу під грім вибухів. А потім стрес перейшов у звичку…
Важко сказати, коли почався перший день війни. Це коли з’явились невідомі люди, спочатку були якісь референдуми…
У мене квартира на п’ятому поверсі, і коли почалися обстріли, мені вони були добре видні. В кінці серпня, коли наші військові відступали з Луганська, я бачила, як їх обстрілювали. Їх було видно вдень і ввечері, як у небі щось розривалось і падало. Куди падало – не було видно.
Рідних і дітей я відправила на мирну територію. Вони виїхали, трохи побули, потім на початку вересня 2014-го повернулися. Тоді, напевно, були найстрашніші події, коли відходили українські воєнні з Луганська. Це було дуже сумно, я плакала.
Коли були обстріли, у нас не було води і світла, взимку не було опалення. Наші служби намагалися вирішувати проблеми досить швидко. Я пам’ятаю, коли горів газопровід, наші МНС його ліквідували.
Також були обмеження в пересуванні, ми ходили на роботу під обстрілами. Я ходила пішки, було страшно, це були півгодини страху.
Коли ти постійно під таким стресом, з’являється звичка. Спочатку дуже страшно, потім якось стабілізується. Ходиш собі, бо знаєш, що потрібно ходити.
Коли я в Києві, відчуваю безпеку, коли в Щасті – не відчуваю безпеки.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
