Війна забрала у нас дуже багато. Ми більше не вдома, втратили роботу та близьких людей. Відчуття страху і відчаю стало постійною частиною нашого життя.

24 лютого 2022 року ми перебували у Харкові, на пероні залізничного вокзалу. Навколо панував хаос - люди кудись бігли, потяги не ходили, ніхто не розумів, що буде далі. Ми стояли там разом із дітьми та собакою, повністю розгублені і не знали, куди їхати та що робити.

Для дітей початок війни став шоком. Вони не розуміли, що відбувається і що тепер потрібно робити. У той момент і дорослим було складно знайти відповіді на ці питання.

Одним із найстрашніших днів назавжди залишиться 24 лютого - день, коли почалося повномасштабне вторгнення і наше звичне життя зруйнувалося. Іншою страшною датою стало 10 червня 2022 року, коли ми отримали звістку про втрату близької людини в окупованому Херсоні.

Пережите сильно позначилося на нашому психологічному стані. Ми зверталися по допомогу до психологів, особливо часто - разом із дитиною. Втрата дому, роботи та близьких, вимушений переїзд і постійна невизначеність залишили після себе страх, з яким ми продовжуємо жити.