Грекуляк Вікторія, учениця 10 класу Ліцею №4 Івано-Франківської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Машійко Оксана Зіновіївна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Кожна людина має свій дім. За його стінами ми ховаємось від грози та бурі; замикаємось від всіх проблем та негараздів; відгороджуємось від недобросовісних людей. Дім – це як наша маленька фортеця, в якій ми почуваємось безпечно та захищено, адже знаємо, що міцні стіни та замки стануть на заваді крадіям, шахраям та кривдникам.

Але що робити, коли на твій дім напали? Що робити, коли від війни треба тікати в іншу країну, залишаючи свою «фортецю» там, де ще довго буде спалена земля?

Коли люди покидають свій матеріальний дім, вони шукають прихистку в його духовному виді – нації. Нація – це як будинок, ось тільки його стіни зроблені не з цегли, а з людей. Людей, які готові допомогти ближньому в біді. Людей, які віддають своє здоров’я та життя для кращого майбутнього країни.

«Нація – твір людського мистецтва і часу» - Б.Дізраелі. Як і кожен твір мистецтва, нація може пропасти, загубитись серед інших, піддатись сильнішому конкуренту та асимілюватись, стерши всю культуру та історію.

Саме це росіяни й намагаються зробити вже так багато років. 400 років репресій української мови, понад 200 років кріпацтва, голодомор - страшно, чи не так? Навіть зараз, під час повномасштабної війни росії проти України, ми не здаємось, а навпаки: донатимо, купуємо дрони, доставляємо гуманітарну допомогу, беремо зброю в руки та одягаємо військову форму.

Ми продовжуємо, хоч нам і тяжко, ми не плачемо, хоч нам і страшно, ми не здаємось, хоч наш ворог в рази сильніший. Тож якщо ви спитаєте мене чи пишаюсь я тим, що українка, я з впевненістю відповім: «Так». 

«На війні вмирають люди, знищуються будинки, паленіє трава. Чому просто не здатися й уникнути цього?», - можете спитати ви. Однак, для всього є причина. Кожна цеглинка в будинку змащується цементом для стійкості. Без нього хата довго не простоїть: цеглинки повипадають, здуються вітром. Так само й українці, всі поєднані духом незламності.

Українська нація – це сильні люди, що готові відстоювати свою думку. Люди, що ніколи б не корилися чужій волі та примусу. Ми вперті та знаємо собі ціну. Ми не терпітимемо наказу та не піддаватимемось звірствам, що так поширені на території «Великої Московської Держави».

Ми будемо змучуватись та падати, вставати та перемагати, адже знаємо, що лише ми й ніхто, крім нас, не зможе забезпечити собі щасливе майбутнє. В цьому і полягає незламність та сила українського народу.

Я – така ж цеглинка цього великого українського будинку.

З початком повномасштабної війни, я «вигнала» російськомовний контент з мого інфопростору. Бо мало хто знає, що прослуховуючи російську музику, ми поповнюємо державний бюджет росії, за який вона закуповує зброю та обладнання.

Також я беру активну участь у благодійних ярмарках та акціях на потреби ЗСУ. Перемога – це злагоджена робота багатьох людей, і я, звичайно ж, не є винятком. 

«Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути» - В. Липинський. 

Україна як будинок: вона складається з безлічі цеглинок, людей, та змащена цементом, духом. Ми, українці, з покоління в покоління виборювали нашу свободу, захищаючи дім.

Ми перемогли московське князівство, російську імперію та СРСР. Ми не дали себе зламати та забрати культуру, виборовши її кров’ю та сльозами. Ми - вільний народ. Народ, який ніколи не давав себе скривдити. В той час, як інші діти хочуть вміти літати та читати думки, я не хочу цього, адже знаю, що вже маю суперсилу: я - українка.