Війна повністю змінила наші життєві цінності. Ми почали цінувати те, що раніше здавалося звичайним і не таким важливим. Коли всі магазини розграбовані, водогони зруйновані, а для приготування їжі доводиться збирати сніг і дощову воду, починаєш розуміти справжню цінність найпростіших речей. Але найсильнішим був постійний страх перед російськими військовими за життя дитини.

У перший день війни я вийшла на балкон з ранковою кавою і зателефонувала мамі. Раптом просто за вікном прилетів "Ураган". Від переляку я все кинула і закричала доньці: "Доню, у під'їзд!". Наш мікрорайон одним із перших потрапив під обстріли. Було дуже страшно.

Доньці не потрібно було пояснювати, що відбувається. Вона сама все зрозуміла і була дуже налякана.

Один із найстрашніших моментів стався у сховищі. Туди зайшли п'яні російські військові із зарядженою бойовою зброєю і почали пропонувати дітям "погратися" нею. Я відчувала величезний страх за свою дитину і не знала, чого можна очікувати від озброєних людей.

У сховищі ми були єдиними, хто підтримував Україну. Ми боялися сказати зайве слово, тому що нам прямо погрожували вбивством або катуваннями. Доводилося мовчати і приховувати власну позицію заради життя та безпеки дитини.

Побутові умови також були надзвичайно важкими. Магазини спорожніли, а після 16 березня води не було зовсім. Ми використовували запаси продуктів, які залишалися вдома, ділилися їжею один з одним. Збирали сніг і дощову воду, щоб мати хоча б на чому приготувати їжу.

У доньки залишилася улюблена іграшка, яку вона з самого дитинства всюди возить із собою. Вона пережила разом із нею і цей страшний період. Для доньки ця річ надзвичайно важлива.