Мені 50 років. Маю чоловіка й доньку. Ми жили в місті Охтирка Сумської області. Переїхали на Полтавщину.

24 лютого мені зателефонувала подруга і сказала, що почалася війна. Я не повірила. Однак згодом зять підтвердив, що це дійсно сталося. Він військовий.

25 лютого ми бігли під обстрілами. Падали під забори, потім бігли далі. Два тижні просиділи в підвалі. Нас годували. Привозили гуманітарну допомогу.

Тільки ліків від астми не було. Я боялася, що задихнуся. Тому ми вирішили евакуюватися.

Наші свати живуть під Полтавою. Спочатку ми приїхали до них. Однак нам були не дуже раді. Вони не розуміють, що таке війна. Через два тижні ми переїхали в інше село. Жили там два місяці. Нас добре прийняли. Ми познайомилися з іншими переселенцями. Досі спілкуємося з ними.

Я маю котів. З переляку розгубила їх. Одного залишила у підвалі, іншого – на вулиці. Дякувати Богу, через місяць дочка знайшла їх і передала мені.

Після всього пережитого я довгий час приймала заспокійливі. Хочу жити в мирі. Хочу, щоб усі були живі та здорові та все було добре.