До початку війни ми з чоловіком мешкали в місті Харків. У перший день повномасштабного вторгнення виїхали до моїх батьків. Вони живуть за п’ять кілометрів від Харкова. У мирний час ми б доїхали до них менше, ніж за півгодини. А 24 лютого на дорогах виникли затори, тому ми їхали близько трьох годин.

Коли знаходилися в селі, бачили, як літаки скидали на Харків бомби. Потім і до нас в село прилетів снаряд.

У травні ми поїхали до чоловікових батьків в Охтирку. Тоді там вже припинилися бої. Деякий час пожили в них і повернулися до моїх батьків. 

Психологічно дуже тяжко. Ми боїмося кожного гучного звуку. Хочеться, щоб швидше закінчилася війна. Мріємо повернутися в Харків, в якому буде безпечно жити.