Ми з чоловіком удвох були ми вдома. Як і почали стріляти і з нашого села, і в наше село з «Градів», зі «Смерчів»! Потім нас почав бомбити російський літак, став скидати на нас снаряди. Спочатку в наш город влучив. Ми місяць прожили в погребі. У нас випали вікна. 

Тікали під обстрілами, десь за кілометр від нас летіли снаряди. 

Ми виїхали в Дніпропетровську область. Приїхали сюди – і чоловік мій дуже захворів. Усі кажуть, що від нервів. Рак у нього. Куди я тільки не зверталася! І в Червоний Хрест… 

Залишилися без нічого: в чому були, в тому і тікали. Куди не зверталися, ніде ми допомоги не отримали. Операція в чоловіка платна, і хімія теж. Я стараюся копійку хоч якусь заробити, витягую чоловіка, як можу. Допомоги від ООН не отримували. Залишилися голі, босі, без нічого. 

Я в глухому куті. Жити ніде, купити житло нема за що. Не знаю, як далі бути. Зима скоро, і я не знаю, куди нам далі їхати…У нашому селі вже чотири місяці бойові дії, тож я навіть не знаю. І не знаю, що робити далі, бо нам нікуди повертатися. Моя сестра дуже постраждала: її контузило, хату дуже побило. Ми бачили, як хати горіли. До сусіда прилетіло прямо в дім, і в нас глуха стіна обвалилася.