Шахвалі Тімур, 10 клас, Харківський ліцей №167

Вчитель, що надихнув на написання — Чупринін Олексій Олексійович

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого… На жаль, не забудемо ніколи. Уранці наша сім'я прокинулась від вибухів. Ми нічого не зрозуміли, але було дуже страшно. Невже почалась війна?! Ми, мирна нація, яка ніколи нікому не бажала заподіяти лиха, завжди підтримувала інших у будь-який скрутний час. Українці пишаються своїм героїчним минулим, і сьогодні мої співвітчизники продовжують виявляти неабияку силу, мужність, цілеспрямованість у боротьбі з підступним агресором.

Війна… Страшне слово. Хто міг подумати, що ми пізнаємо й відчуємо її по-справжньому, що вона торкнеться кожного злом, люттю, ненавистю, непорозумінням…Війна стала справжнім випробуванням для кожного українця на самовідданість, гідність, віру.

Задля безпеки наша родина евакуювалася, оскільки життя під обстрілами ставало неможливим.

З березня 2022 року ми виїхали з рідної домівки, бо залишатися в Харкові було небезпечно: постійно було чути гучні вибухи, постріли. Прихисток знайшли в місті Трускавець, що на Львівщині. Зараз він — другий дім. Я мріяв побувати тут, але ніколи не думав, що це відбудеться за таких обставин. Нас оточують гарні люди, чудові краєвиди, але я продовжую сумувати за рідним містом й сподіваюсь, вірю, що незабаром з родиною повернемося додому.

Найсильніше враження на мене справляє праця волонтерів. Вони стали справжніми героями під час війни: на їхніх плечах лежить неабияка відповідальність за допомогу військовим і цивільним. Від початку війни волонтери активно допомагають: збирають гуманітарні вантажі, займаються евакуацією людей, тварин, підтримують тих, хто залишився без житла…

Моя родина теж підтримує захисників. За можливості донатить, а ми, діти, коли є вільний час від навчання, плетемо маскувальні сітки,

відвідуємо військових у міському госпіталі та санаторії, бо їх чимало там перебуває на реабілітації. Вони ніяковіють, але видно, що їм дуже приємно відчувати нашу увагу до них.

Мені втішно від того, що можу дякувати героям просто при зустрічі на вулиці, приклавши руку до серця. Добре, що військові події, горе навкруги не зробили нас бездушними, жорсткими, а навпаки — ми стали більше цінувати кожну мить, коли не чуємо сигналів тривоги й жити сьогоденням.

Упевнений, поранені душі можна вилікувати добрими вчинками й справами.

1000 днів війни… Щодня й щоночі ворог підступно намагається залякати, зламати нас, обстрілюючи різними видами зброї, яку постійно вдосконалюють й випробують на нашій території.

Попри всі жахіття війни дуже багато людей повертається додому, щоб мати можливість бути поруч з рідними, бо наша віра в Збройні Сили України непохитна й безмежна. Захисники крок за кроком звільняють нашу землю. Роблять все для того, щоб всюди лунав дитячий сміх, а люди були в безпеці. Радість охопила мене, коли на початку вересня 2022 року завдяки успішному контрнаступу вдалося звільнити чималу територію рідної Харківщини.

1000 днів війни… Страшна реальність, з якою ми живемо. Щодня дорослішаємо, стаємо сильнішими духом.

За вікном золота осінь. У мирні часи такі дні ми використовували для прогулянок у парках, скверах. Шаруділи листям, влаштовували фотосесії, раділи сонечку та щасливому життю… Зараз це складніше, у деякі миті навіть неможливо, а

все одно радіти треба і не забувати про ціну цієї радості, дякувати за можливість бачити і чути красу, яка нас оточує.

Отже, ми обов'язково переможемо, бо українці загартовані, уміють стійко долати всі незгоди. Показали всьому світу, яка у нас міць і жага до свободи, незалежності, як треба захищати свої права і кордони.