Варварова Валерія, 9 клас, Енергодарська мала академія наук учнівської молоді Енергодарської міської ради Запорізької області 

Вчитель, що надихнув на написання есе - Джурляк Оксана Олегівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

За 1000 днів війни змін в моєму житті сталося більше, ніж за всі попередні роки. З маленького Енергодара на Запоріжжі я переїхала у Київ, який здавався байдужим і сірим, в якому було самотньо без друзів, без бабусі, без моєї затишної кімнати, де залишилась колекція книг про Гаррі Поттера. Я розуміла, що жити в окупації нестерпно, моя родина подолала довгий і складний шлях, щоб виїхати на свободу.

А коли ми опинились в Україні, до якої так сильно прагнули, яку сподіваємось повернути в Енергодар, ми зрозуміли, що легко не буде.

Оця фраза про те, що якщо життя підкидає тобі лимони, то треба зробити з них лимонад, вона цілком про мене. Опинившись в новій школі, знайомлячись з новими людьми, я думала, що вірних друзів вже не знайду, що вони лишились у минулому, бо нас розкидало по різних країнах і навіть континентах. Але я помилялась. Я знайшла друзів, на сто відсотків своїх людей. Знайшла їх… на курсах моделінгу.

Через нудьгу, сама того не очікуючи, пішла на курси в школу моделей. Ніколи не ходила ні на що подібне, а тут захотілось якоїсь краси.

На ці курси прийшла Соня. Вона теж з Енергодара, але ми не були знайомі. У нас була прекрасна викладачка, топ-модель Анна Сергієнко, яка разом з дефіле вчила вірити в себе, дарувати посмішку попри тугу в середині, виструнчуватись і йти своїм шляхом. Я дуже вдячна Анні за такі настанови.

Далі вже з Сонею ми почали шукати всякі курси для підлітків ВПО. І понеслось.

Журналістика, веб-дизайн, плакатне малювання, арт-терапія, блогінг, фактчекінг, курси лідерів, самооборона, психологія, наукова робота – на кожному гуртку чи курсах я зустрічала таких самих розгублених і невпевнених в собі однолітків, як я, але всі ми зробили перший крок – прийшли туди, де нам може сподобатись, де ми можемо зустріти своїх нових друзів. Нам із Сонею подобалось іноді різне, але ми незмінно зустрічались і обмінювались новинами, підтримували одна одну. Сьогодні Соня студентка, вона вчиться у Словаччині і ми зідзвонюємось по телефону.

Я сумую без нею, але я знаю, що вона впорається з усіма викликами, ми навчились готувати лимонад з лимонів, які незмінно підкидає нам життя.

Спробувавши багато чого, я зрозуміла, що мені близьке і чим я хочу займатись в подальшому – це мистецтво. Вміти говорити образами, символами, оповідати історії через форми і кольори, я хочу цьому вчитись і ставати кращою. Кожен вихід із зони комфорту – неприємний, як кислий смак лимону, але потім куштуєш свій лимонад і думаєш, що прям смачно получилось.