Донських Каріна, 9 клас, Заклад загальної середньої освіти "Гімназія №1 Дружківської міської ради Донецької області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Голубенко Юлія Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Вже 1000 днів минуло з того моменту, коли наша країна опинилася у вирі війни, яка змінила все. Це не просто цифра - це тисяча ранків під звуки сирен, тисяча днів  страху, надії та нескореності. Мій шлях через ці дні - це шлях не лише моєї  особистої історії, а й частинка історії мільйонів українців, які вчилися жити у новій  реальності. 

Пам'ятаю ранок 22 лютого 2022 року, коли пролунала перша сирена і перші гучні вибухи, це було близько п'ятої години ранку. Здавалося, що це була помилка або жарт.

Але з кожною годиною ставало зрозумілішим, що війна прийшла в наше мирне життя. Шоковані обличчя людей на вулицях, панічні повідомлення в новинах - все це створювало відчуття нереальності. Не хотілось вірити, що це відбувається насправді. Війна….Це слово здавалось мені далеким, наче з підручників історії або фільмів. Але цього разу вона була поруч, реальною. Тоді ніхто не міг уявити, що це не на тиждень чи місяць. Це стало новою реальністю мого життя.

Наступні тижні були сповнені невизначеності. Ми жили в очікуванні, що скоро все закінчиться. Але дні перетворювалися на тижні, а тижні на місяці.

Постійні обстріли, відсутність світла та тепла, черги за продуктами і все це стало новою реальністю. Здавалося, що життя, яке ми знали раніше, безповоротно пішло у минуле. Перші тижні були найтяжчими, постійно виникало питання: куди бігти, що робити. Я постійно бачила людей, які евакуювалися і відправляли своїх близьких подалі від вибухів. Але я не хотіла залишати рідний  Київ, де народилася і пройшло моє дитинство. Проте з часом ситуація змінилася: обстріли були інтенсивнішими, багато людей загинуло і ось настав момент, коли моя родина теж вирішила залишити Київ, аби зберегти життя.

Рішення евакуюватися з Києва було одним з найважчих у житті моєї сім'ї, але неминуче, бо безпека рідних – понад усе. 

А ще довелося мені перейти до іншої школи, в якій я уже 2 рік навчаюся, і яка стала мені другою родиною за цей час. Шлях до Трускавця був  виснажливим. Ми бачили зруйновані місця, розбиті машини, людей, які намагалися врятуватися. Це було жахливо, але водночас і об'єднувало. Ми їхали потягом, дорога здавалась  довгою і нескінченною. Пам'ятаю, коли проїжджали місто Васильків, то провідник наказав вимкнути світло, накритися ковдрою і тихо лежати. Якраз був обстріл і ми без зупинки промчалися через це містечко.

Наступного дня в тому місці, де ми проїжджали, вагон попав під обстріл, він  курсував на захід.

Перший день евакуації - це шок і неприйняття того, що дім залишився позаду і все, що колись було таким звичним і рідним, раптом стало недосяжним. Наша нова реальність тепер була десь далеко від домівки, у місті, яке стало прихистком для тисячі інших біженців. Життя в Трускавці не було легким. Постійна тривога за тих, хто залишився в Києві, за нашу  країну не давала спокою, але згодом я зрозуміла, що тут, серед нових знайомих, я можу робити щось важливе разом з місцевими жителями та іншими переселенцями.

Ми плели маскувальні сітки для наших захисників. Це заняття дало мені відчуття причетності до загальної справи. Віру в те, що кожен з нас може допомогти в цій війні.

Трускавець став для нас тимчасовим прихистком. Спокійне містечко, оточене горами, допомогло відновити силу і віру в майбутнє. Але я розуміла, що це лише тимчасова перемога. Мій погляд завжди був спрямований туди…, до Києва. Я мріяла і мрію, що настане день перемоги і ми всі повернемося  додому та відбудуємо ще кращу нашу Україну. За цей час я зрозуміла, що війна змінює не лише географію чи політичні кордони, вона змінює людей. Мій шлях через ці 1000 днів - це шлях постійної адаптації до нових умов, нового місця життя, нових людей десь далеко від рідної оселі.

Я розуміла, що уже неважливими стали дрібниці, які раніше здавалися такими вагомими.

1000 днів війни дали мені розуміння, що життя триває, попри все. Кожен із нас тепер несе частинку цієї війни в собі, але кожен  також має силу створити щось нове. Усі ці дні зробили нас сильнішими, і я впевнена, що попереду ще більше днів, які принесуть перемогу, мир і відродження.