Ми з дитиною були вдома! Коли я прокинулась від того, що чую постріли та вибухи, я підірвалась з ліжка, взявши дитину на руки, побігла до кімнати батьків чоловіка!

Ми живемо на прифронтових територіях, а це село Руські Тишки, Харківської області. Дитина злякалась, світла вже не було. Чоловік був на роботі в Харкові. Ми не знали, що робити. І було рішення швидко збиратись та з дитиною виїзжати в місто. Але на звороті сказали, що нас не пропустять і розстріляють. Бо уже нікого не випускали з села.

1 березня 2023 року був приліт неподалеку з домом. Тоді ранило нашу сусідку. Всі дні ми жили в погребі. І коли прийшов сусід, а в нього жінка та невістка з малою дитиною теж, вони сказали: "Ми виїжджаємо, не знаємо куди, але є місце для тебе з дитиною". Я вибрала рішення їхати. Бо знала що вони мене не залишать. Ми їхали в сусіднє село, там було хоч трошки тихіше. Але в селі не було вже місця. І ми вибрали рішення їхати через країну агресора в Європу, бо в нас не було вибору. Нас не випускали на територію України. Було дуже страшно. Одна границя. Друга. Нас не випускають. І ми з дитиною потрапляємо в лікарню в країні агресора, де до нас ставились не добре.

А потім ми звʼязались з церквою адвентистів. І дякую Богу, що вони мене забрали з цього аду. І допомогли виїхати в Європу, далі були дні доріг, ми їхали до сестри в Польщу. Далі я прийняла рішення, що їду до Харкова до чоловіка. На той момент, моя бабуся та мама була ще в окупації. І коли я їхала вже з Києва до Харкова, мені подзвонили волонтери, що вивозять на Харків мою мамусю та бабусю. Я так чекала цієї миті! Бо я була з малою дитиною на руках сама, протягом трьох місяців. 

Ми приїхали в Харків. Нарешті я зустрілася зі своєю сімʼєю. Але теж було дуже страшно. Нещодавно я втратила маму, в неї зупинилось сердечко. Моя молода ніжна мама померла на 56 році життя. Бо вона просиділа 3 місяці в окупації. А вона була інвалідом першої групи.

Війна дала своє! Переживання! Було таке що, перші дні війни їжа почала пропадати, бо не було світла. Нам було важливо, щоб була нагодована дитина. Ми з сусідами готували всі. У кого що було. Ми були запасливі. В нас були крупи, консерви, яйця бо свої кури є.

Наразі я живу з чоловіком, дитиною та бабусею. Батьки чоловіка живуть в гаражі та відновлюють будинок, бо будинок згорів повністю і всі надвірні постройки.

Я в декреті, але по професії я медсестра. В нас є собачка-подушка, це дитини подушка. Вона з нами була в погребі і обʼїздила весь світ. І це її улюблена подушка. Тепер в нас ця подушка дорогоцінна. Хоч вона і пройшла не дуже гарну історію.