Я прокинулась о 4 - 30 у себе дома, начебто якийсь ком не давав спокою. Встала, зварила собі чай та пішла гуляти біля дому з собакою. І тут почалось: ракета пронизливо пролетіла над головою і такий сильний вибух. У мене все всередині обірвалось, ми побігли додому до сина та бабусі... вони вже не спали, а плакали... і тут в нашому житті почався зворотній відлік.

Зрада близьких людей. Знущання над нами, втрата близьких, втрата наших тваринок, пряме влучання в наше житло, страх та немічність. 1 березня в нашому місті більше не було світла, а через пару днів газу та води. Не вистачало їжі та тепла, закінчились ліки та всі похворіли у подвалі. Варили чай та їжу на кострі. Сніг топили, щоб була вода. Допомогали один одному тому і вижили, намагалися виїхати не один раз, але під обстрілами було вкрай небезпечно.

Війна забрала моїх тваринок, розлучила нас з братом та вижили і зараз живимо заради один одного. Спочатку я зневірилась в людях, ночувала біля церкви з собакою, тому як туди з тваринами не можна, потім нас знайшли волонтери і подарували нам друге життя. 

До війни у нас був велика ділянка землі, вирощували овочі та фрукти. Мої подушки.... Ми обкладалися ними, щоб захиститися від осколків, які летіли, коли ми намагалися виїхати з міста, та наш судочок з-під їжі, ми його все один одному передавали, але жоден навіть не торкнувся.