Історії, які ви нам довірили
У рідну квартиру в Пісках, де я народилася і виросла, приїжджаю дуже рідко. Востаннє біля входу до будинку мене зустріла нерозірвана міна. Під час обстрілу вибуховою хвилею подушку від мого дивана винесло в під’їзд. Вхід у мою квартиру тепер завжди відкритий. Вона, як і житло брата, перетворилася на руїни.
Щоразу, коли я приїжджаю в цю квартиру, я щось забираю із собою як частинку минулого життя.
Ось, узяли відеокасети зі свого випускного. Хоча зізнаюся чесно: серцем і душею я однаково в Пісках. Куди нам тікати? Ми вже всюди були. Нехай і руїни, але хочеться додому.
Зараз у нас у селищі залишилося всього 12 жителів, а два роки тому було приблизно 3000.
Я з дочками живу за кілометр від Пісок, у селищі Первомайське. Снаряди тут розриваються так само близько, як і в Пісках. Дочка так переживає, що довелося давати їй заспокійливе.
Інші історії
