У рідну квартиру в Пісках, де я народилася і виросла, приїжджаю дуже рідко. Востаннє біля входу до будинку мене зустріла нерозірвана міна. Під час обстрілу вибуховою хвилею подушку від мого дивана винесло в під’їзд. Вхід у мою квартиру тепер завжди відкритий. Вона, як і житло брата, перетворилася на руїни.
Щоразу, коли я приїжджаю в цю квартиру, я щось забираю із собою як частинку минулого життя.
Ось, узяли відеокасети зі свого випускного. Хоча зізнаюся чесно: серцем і душею я однаково в Пісках. Куди нам тікати? Ми вже всюди були. Нехай і руїни, але хочеться додому.
Зараз у нас у селищі залишилося всього 12 жителів, а два роки тому було приблизно 3000.
Я з дочками живу за кілометр від Пісок, у селищі Первомайське. Снаряди тут розриваються так само близько, як і в Пісках. Дочка так переживає, що довелося давати їй заспокійливе.
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.