Река Анастасія, 15 років, учениця Коломийчиського ліцею, с. Коломийчиха, Луганська обл.

Конкурс есе "Один день"

Війна, війна!

І знов криваві ріки!

І грім гармат, і шаблі дзвін.

Могили, сироти, каліки

І сум покинутих руїн

Олександр Олесь

Війна… Страшне слово ! Це жорстока битва народів, у якій хтось показує свої амбіції щодо влади, у якій зібралося два ворогуючі табори, які люто дивляться одне на одного, хоча серед них є і брати.

Я ненавиджу війну: вона несе горе, лють, смерть, хвороби, ріки сліз.

Це негатив найбільший, який може зустрітися в житті.

Коли почалась війна на Сході, мені було 8 років, навчалася у 2 класі. Маленька собі дівчинка. Події, які відбулися в 2014 році, не вкладалися в моїй дитячій голові, для мене то звичайні балачки, які мене наче не стосувалися. Але скрізь чути було розмови про те, що відбувається в країні, і що буде далі.

Народ, зокрема у нашому маленькому селі, поділився на тих, хто за Україну і на тих, кому байдуже, хто вважав, що війна їх не торкнеться. На мою думку, війна почалася лише тому, що хтось не зміг щось поділити, не зміг мирно домовитись про щось. А йти на смерть змусили ні в чому невинних людей, які боролися за свою батьківщину, захищали свій народ, щоб задовольнити чиєсь бажання на владу.

Навесні 2014 року ми дізналися про оголошення війни на Сході (а я мешкаю в Луганській області), першими ознаками її приходу для мене і моїх знайомих стали новини. Саме з них ми чули про розгортання конфлікту на Сході. Спочатку наше ставлення до цих подій було нейтральним, а вже потім, коли ми почали більше дізнаватися про ситуацію, ставлення все швидше змінювалося на різко негативне.

Деякі з моїх односельців, як справжні патріоти, йшли оберігати наші домівки від загарбників, не шкодуючи своє здоров’я та життя.

Вони неохоче розповідають історії з передової. Ті страшні картини, які досі інколи випливають перед очима.

У своєму житті я різких змін не відчула, бо живу далеко від гарячої точки та передової. У 2014-2015 роках ми інколи чули постріли та бачили марево від них, тільки у такому вигляді я бачила війну. Більше ми могли дізнатися з Інтернету та ЗМІ, тоді майже по кожному каналу розказували страшні речі, повідомляли кількість загиблих.

Як зараз пам’ятаю той страшний день, коли до мене, дійсно, прийшов страх, біль, зневага до ворога. Червень, 2014 року. Вранці мене батьки відвели в пришкільний табір відпочинку. Цього дня я чекала із нетерпінням: ми збиралися в той день піти на яри, щоб спостерігати за байбаками (у нас у селі цілі колонії живуть). Йшли тихенько, щоб не сполошити, щоб почути їхній свист-застереження.

Але раптом почулися вибухи, вони були зовсім близько, я на власні очі тоді побачила людей у військовому, вони були озброєні, метушилися і стріляли.

Ніяких байбаків ми в той день не побачили: нас швидко вихователі зібрали і повели до школи. По дорозі нас розбирали перелякані батьки, телефонували рідні. На цьому наш табір завершив роботу. Саме в той день я зрозуміла, що війна – це не просто розмови.

Зараз я навчаюсь у 10 класі.

Війна й досі триває і продовжує із дня в день пожирати, як дракон, людське життя.

Сьогодні я із упевненістю можу сказати, що війна – це смерть і біль. Вона руйнує, як Термінатор, усе на своєму шляху. Жертвами стають не тільки будівлі, але й людські долі. Волосся стає дибки від того.

Я навіть не можу уявити, як почували себе діти та їх батьки у самому жерлі цих подій, лишаючи свої домівки, які будували своїми руками. Діти, які покидали друзів, домашніх улюбленців, а батьки – господарство, надбане роками, роботу.

Моторошно від того, що вони пережили.

Я, як дитина, тоді розуміла , що відбувається щось страшне, але батьки намагалися мене відгородити від дорослих розмов, постійно відправляли погратися, щоб поговорити на такі серйозні теми. Але коли і мою сім’ю війна не обійшла стороною, я почала розуміти, що означає війна.

Моя бабуся й до сьогодні продовжує жити на окупаційній території, ми не бачилися 4 роки, нас розділяють кілометри спогадів і болю від розлуки.

Отже, війна - це страшна подія, під час якої гинуть люди, руйнуються міста і села. Я вважаю, що люди самі створюють ворожнечу між собою і намагаються довести, хто з них сильніший, використовуючи війну. Я вважаю, що усі проблеми можна вирішити і без кровопролить, руйнувань. Адже у світі існує багато способів вирішення проблем мирними шляхом. Але шкода, що люди (навіть не можу їх так називати), що розпочали цю війну, не хочуть знати способів домовленості, ними керує влада, гроші, аж ніяк – не розум. Війна не йде нікому на користь, а навпаки - руйнує життя не тільки окремим людям, а й країні, нації!