До війни я працював у харківському спортінтернаті. Зранку 24 лютого влучила ракета, розбомбила все, у нас на спорткомплексі побила шибки. Займався футбольним полем, працював сторожем, потім усе пропало. 

Ми з міста Лозова, що під Харковом. Місяць сиділи у підвалі, спостерігали як дрони летіли, як танк стріляв, як ракетою будинки поряд побило, як вони горіли. Після цього вирішили виїхати. Довелося їхати під обстрілами. Потрібно було насамперед вивезти онуків. Згодом ми самі поїхали. 

Обрали для евакуації Полтаву. Тут знайомі, дружина може працювати. 

Приємно було, що у Полтаві нас нормально зустрічали, допомагали, давали гуманітарну допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Дякую вам. Люди тут хороші, ставляться до нас нормально.

Онуки виїхали за кордон. Морально важко переживати такі події і бути поза домом. 

Хочу, щоб війна скінчилась чим раніше, тим краще. Щоб наші хлопці не віддавали своїх життів. Нехай би поставили на місце орків. 

Мрію, щоб діти повернулися, щоб усе налагодилось, щоб було навчання і робота.