Комолова Дар’я, 9 клас, Одеська Гімназія № 20

Вчитель, що надихнув на написання есе - Хитриченко Ірина Вікторівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Василь Симоненко «Де зараз ви, кати мого народу?»

В одну мить усе змінилося... І тисячний день війни залишається позаду. Кошмар життя: повітряні тривоги, вимкнення світла, гуркіт ракет над головою — став для мене вже буденністю. І мертвонароджений день стає одним із тисячі інших.

Мене більше не жахають вибухи, звуки сирен, сходи підвалу... Моє серце скам'яніло, душа затверділа, розум помутнів.

Усвідомлення кількості прожитих днів від початку війни відчуваю, як ніж у спині. Наче з того моменту моє життя було натиснуто на паузу й після чого розпочався один нескінченний день. Крики болю зсередини та ззовні стають все тихішими. Я знову надягаю яскраве вбрання й посміхаюся, щоб ніхто не помітив згаслі очі. Намагаюся пригадати: як це — відчувати тепло в серці, радіти дрібницям буття.

Але натомість мене тепер хвилюють більш серйозні справи, які можуть стосуватися навіть мого існування.

Тисяча днів... Це вже не просто відлік часу, це життя в новій реальності, де біль стає тлом, а втрати — звичним супутником. І хоча десь глибоко в мені ще жевріє надія, вона схована під шаром попелу пережитих страхів і страждань. Нас всіх зачепила війна: і тих, хто живе в "мирних" містах, і тих, хто знаходиться на передовій, і тих, хто перебуває у прифронтовій смузі, але, всупереч їй, ми маємо вчитися приймати удари, лікувати рани й жити далі.

На щастя, я не можу навести приклади зі свого життя в новій реальності, адже мені пощастило перебувати в більш-менш захищеному від бойових дій місті.

Тому про щоденні жахіття війни, що відбуваються в інших регіонах, я дізнаюся радше через новини, розповіді близьких чи волонтерські ініціативи. Однак це не зменшує мого розуміння та емпатії до людей, які безпосередньо стикаються з горем та болем.

Я багато чого пережила за цей період. Багато зустрічала, втрачала, усвідомлювала, плакала, сміялась, вчилась, росла й падала, піднімалася і йшла далі. Кожен день — це новий урок, нове випробування, яке змушує боротися, навіть коли здається, що сил більше немає. Люди приходили і йшли, залишаючи після себе сліди в моєму серці — хтось теплом і підтримкою, а хтось болем і втратами.

Я навчилася цінувати кожен момент, навіть найдрібніший, бо тепер знаю: як швидко все може змінитися.

Багато плакала від болю втрат, але також сміялася в моменти радості — ті, що стали ще ціннішими в цьому кошмарі. Я усвідомлювала власну силу й слабкість, приймала свої страхи і знаходила в собі ресурси рухатися вперед, незважаючи ні на що. Залишалася стійкою, хоча іноді так хотілося просто впасти й лежати.

Та найголовніше — я навчилася жити, попри все. Крок за кроком, день за днем, віднаходила новий сенс, відчуваючи в собі сили боротися далі, навіть малюючи майбутнє в думках.

За цей час я зустріла чимало людей, які розділяють мою думку щодо війни, але також мала неприємності, коли стикалася з нерозумінням, байдужістю або навіть ворожістю в той період, коли багато хто потребує підтримки й опори. Я розчаровувалася безліч разів, ображалася, плакала... У таких ситуаціях мої слова були мізерними на фоні всього ворожого, але це мене не зламає. Іноді ці зустрічі виснажували до межі, змушуючи сумніватися в людяності тих, з ким ти раніше мав добрі стосунки. Неприємно було бачити, як люди намагаються заперечувати те, що ти переживаєш щодня. Однак ці "досвіди" роблять мене сильною.

Якщо треба буде кричати всією душею в пустоту — я буду кричати гучніше за всіх, аби бодай догукатися хоча б до декого.

Я знаю свої корені та історію, якими пишаюся, й, якщо треба буде прожити ще 1000 днів війни, а то й більше заради світлого майбутнього, — проживу попри все. Такі негативні розмови були важливим досвідом. Вони показали, що не всі розуміють і поділяють мої думки, але це не зменшує їхньої цінності. Не можна змінити людей чи ситуації, проте можна змінити своє ставлення до них і свою реакцію. Однак в той самий час зі мною були поруч ті, хто підтримував і розумів без слів. Ці люди стали моїм джерелом сили й віри в те, що разом ми можемо подолати навіть найтемніші часи. Наша перемога в єдності та взаємопідтримці.

Якщо хтось має іншу позицію, відмінну від вашої — це не робить її неправильною. Головне — навчитися поважати думки інших, вислуховувати та ділитися своїми.

Я вірю в нашу перемогу.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

Т. Шевченко «І Архімед, і Галілей»

Наша зранена, виснажена, полита кров’ю країна обов’язково підніметься з руїн, розправить широко свої крила та полетить вільним птахом в щасливе майбутнє, в якому буду жити й Я — Людина, що вистоїла в цій війні!