Я з Охтирки Сумської області, мені 66 років. Зараз ми зрозуміли, що до війни ми жили дуже добре.

В перший день через наше містечко їхали ворожі танки - так ми і дізналися, що війна почалась. Ми все побачили. Охтирка - це форпост, який прийняв перший удар на себе в перший день війни. Я постійно була тут, нікуди не виїжджала.

Гуманітарні проблеми для нас це не були дуже критичними, ми не загостряли увагу на цьому. Що було - тим і обходилися. Найбільше мене шокувало те, що загинула рідна людина на війні.

Коли в місті були страшні події, мене запрошували однокласники мої, друзі з Полтавщини, звідки я родом. 

Запрошували, щоб я приїхала в більш безпечне місце. Дуже зворушує, що не забули про мене.

Хочеться, щоб якнайшвидше війна завершилась.