Дем’яненко Марія, 1 курс, Київський професійний коледж технологій та дизайну одягу

Вчитель, що надихнув на написання — Шпак Світлана Вікторівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Вже понад тисячу днів наша країна переживає найскладніший період у своїй новітній історії. Ці дні кардинально змінили кожного з нас і наше сприйняття світу.

Це шлях боротьби, втрат, надії та сили, який перетворив нас з простих людей на героїв свого часу.

Коли почалась війна, важко було уявити, що вона триватиме так довго. Перші дні та місяці були схожі на страшний сон: сирени, новини про атаки, хаос і розгубленість. Я пам’ятаю, як у той момент все перевернулося: руйнування, паніка, невизначеність - стали нашими супутниками. Я одразу зрозуміла - це наша реальність, і нам потрібно боротися за своє майбутнє та продовжувати жити. Усі ми стали частиною великого національного руху, де кожен докладає зусилля заради нашої перемоги.

За цей період я була змушена покинути свою рідну домівку та рідне місто. Ледве не втратила близьку людину. Втратила дім. Моє місто повністю стерли з лиця землі.

Я навчилася жити сьогоднішнім днем, адже не могла бути впевненою, що завтрашній день настане для мене. Кожен ранок став новим викликом, новою можливістю цінувати миті, які раніше здавалися буденними. Я зрозуміла, що важливо не тільки планувати майбутнє, а й знаходити радість у сьогоднішньому дні.

Я навчилася жити та отримувати задоволення від життя, навіть коли лінія фронту всього за сім кілометрів від мене.

Це стало для мене справжнім випробуванням, адже кожен день наповнений небезпекою, але я все ж намагаюся знаходити радість у простих речах.

Дні перетворилися на тижні, тижні на місяці. Я зрозуміла, що війна - це не лише фізичний конфлікт. Це також психологічна боротьба. Я спостерігала, як люди змінюються під тиском страху та втрат. Дехто знаходив у собі сили боротися далі, інші ж опускали руки. Незважаючи на всі труднощі та втрату, я стала морально сильнішою. Цей досвід навчав мене витривалості та віри в себе, допоміг усвідомити, що навіть у найтемніші часи можна знайти сили йти вперед.

Я продовжую жити та насолоджуватися тим, що маю зараз. Я зрозуміла, що не варто відкладати життя на потім. Треба цінувати всі моменти, які є, незалежно від того, чи вони хороші, чи погані.

Сьогодні, через 1000 днів, я можу з упевненістю сказати, що ми стали сильнішими. Це не означає, що війна закінчилася. Але ми навчилися цінувати кожен момент, кожну мить спілкування з близькими, кожну хвилину миру. Я зрозуміла, що шлях до перемоги не лише в політичних рішеннях, а й у людській єдності та взаємодопомозі.

Кожен з нас має свою історію цих тисячі днів, і кожна з них заслуговує на те, щоб бути почутою. Мій шлях триває, як і шлях кожного з нас. Ми пережили багато, але разом ми сильніші.

Моя країна – Україна! Моя ненька переживає один з найскладніших періодів у своїй історії. Це період, коли ми боремося за свою свободу, свою незалежність, за можливість жити, творити, працювати. Завтра, після нашої Перемоги, найголовнішим завданням буде відновлення України.

На нас покладені великі надії, саме від нас залежить яким буде майбутнє, що на нас чекає.

Але я впевнена, що попереду нас чекає світле майбутнє, яке ми зможемо створити разом. Незважаючи на всі труднощі, цей шлях, яким би важким він не був, веде нас до нашої омріяної Перемоги. Ми разом пройдемо через всі випробування, зміцнюючи нашу віру в краще, і врешті-решт зможемо насолодитися плодами нашої праці та мужності.