Ларисі Василівні було дуже страшно і важко з маленькими дітьми ховатися від обстрілу. Вони на якийсь час виїхали до Маріуполя, а повернулися до розбитої квартири.

Спочатку, коли почали обстрілювати, я взагалі нічого не зрозуміла, думала, ось-ось припинять. Але не припинялося. Ніколи не забуду, як з маленькими дітьми бігла до підвалу, мій старший син досі це згадує.

Мені було дуже тяжко з дітьми під обстрілами, і нам довелося виїхати. Пожили в Маріуполі, потім повернулися додому, але квартиру вже розбили, довелося відновлювати. Дякую, фонди допомагали.

Благодійні фонди мені дуже допомагають і продуктами, і одягом, і солодощі дітям дають, і памперси, і миючі. У мене четверо дітей, двоє до школи ходять і два дошкільники, мені самій їх дуже важко тягнути.

У нас досі перебої і з водою, і зі світлом. Буває, що води три дні немає. Коли почалася війна, були великі затримки з виплатою зарплати.

Мені хочеться, щоб був мир на всій землі, не було вбивств, щоб ми жили і раділи один одному, щоб наші діти цього жаху не бачили. Не повинні люди гинути, вони ж чиїсь діти, чиїсь чоловіки.