Я народилась в Маріуполі і до війни жила там. Жила добре, у нас усе було: і житло, і робота. 

Ми прокинулися рано-вранці 24 лютого 2022 року і почули, що було гучно на Лівому березі. Я жила в Центральному районі, а в Лівобережному було чутно вибухи. Так ми зрозуміли, що розпочалася війна. 

У нас вона почалася ще з 2014-го, а зараз продовження було. Спочатку – в Донецькій області, а потім уже дійшло до нас. 

Найтяжче було весь час перебувати в підвалі. У нас приватний сектор, і був підвал. Продукти були: і картопля, і соління. І вода питна була. Коли ще вода в кранах була, ми набрали багато. Щодо цього не страждали.

Було дуже страшно, коли зайшли на наш бік, почали по ньому бити, але якось вижили. Потім вирішили звідти виїжджати.

Ми виїхали із Маріуполя 20 березня. І були у селищі неподалік до 1 квітня. А потім вирішили приватним чином переїхати на підконтрольну Україні територію. Ми знайшли перевізника, доїхали до Запоріжжя. А далі - в Мукачево. Винаймаємо житло.

Слава Богу, хоч живі. За рідний Маріуполь переймаємося. Мій дім зруйнований, осколком вибило велику дірку. Багато там пошкоджень: і ворота, і стіна у старому будинку повністю розбита, шибки вибиті. У нашому провулку 20 будинків. Із них у більш-менш придатному стані п'ть - всі інші згоріли, їх розбомбили. Мені надсилають фото, як там справи, а самі ми туди більше не їздили. 

Я сподіваюсь, що можливо навесні ситуація зміниться. А там будемо бачити.