На другий день війни, 25 лютого, біля школи у моєму дворі впала бомба. Вибух був дуже сильний, у чотирьох будинках усе вилетіло. З чоловіком встигли спуститися в підвал і просиділи там до ранку. 

Коли піднялися з укриття, навколо вже майже нічого живого не було.

Потім приїхала знайома і відвезла нас в інше місце. Там ми теж сиділи в підвалі кілька днів, але й туди прилетіло. Згодом поліція вивезла нас у філармонію. Вирватися з міста було дуже складно.

Через деякий час приїхав волонтер і сказав, що може вивезти тільки дітей. Він забрав 17 дітей, а я поїхала з ними як супроводжуюча. 

Чоловік сказав мені їхати. Я виїхала, а він залишився з сусідом. Так він там і залишився… Під час обстрілу чоловіка забрали солдати, і там він загинув. Нашу квартиру розбило. 

Зараз я живу в Ірпені, під Києвом. Лише місяць тому мене поселили в модульне містечко. У мене є онучка, вона пішла в ЗСУ. Є ще правнучка. Я дуже хочу, щоб це все закінчилося.