Лаптій Давід, 10 клас, Ізюмський ліцей №3

Вчитель, що надихнув на написання есе - Рябенко Ірина Володимирівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

День повномасштабного вторгнення почався для мене, як і для всіх українців, однаково. Я встав з ліжка і збирався йти до школи, але мама сказала, що почалася війна. Звісно ж, я одразу не зрозумів, що це означає.  Я проживав у маленькому селі Вірнопілля, яке знаходиться за 20 км від міста Ізюм Харківської області.

Друзі, рідні та знайомі з міста почати приїжджати до нашого села. Ми теж прихистили у себе вдома своїх знайомих.

05.03.2022 ми дізналися, що місто Ізюм було захоплено окупантами. Цілими днями було чутно вибухи і постріли, а згодом і наше село почало зазнавати ударів. Зникло світло, газ і вода, почалася нестача їжі. Багато людей почало виїжджати і шукати прихисток в інших містах і селах. Ми майже повністю жили в підвалі.

Першим ударом по цивільних зазнав будинок, що знаходився неподалік від нас. І ми теж вирішили, що будемо покидати рідний дім.

Здавалося, що ми їдемо на 2-3 тижні і скоро повернемося назад. Але це було не так. 30.03.2022 наша родина частково виїхала в місто Черкаси, але частина залишилася в Вірнопіллі. Звикнути до нового міста, нової школи, нових людей було непросто. В нашому рідному селі почалися жорстокі бої,  гинуло мирне населення.

Мій батько залишався в селі до останнього, поки на його очах не загинув кум. Почалася примусова евакуація і інша частина моєї родини виїхала теж.

Вірнопілля стало фортецею для військових. Моя рідна школа, за словами військових, стала «другою Азовсталлю», залізним прихистком, яке зберегло багато життів військовим. А мій будинок став «Бандерштабом» - штабом 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатської січі» під керівництвом командира Олега Куцина, який і загинув у мене на подвір'ї 19.06.2022  зі своїми побратимами.

Він залишився назавжди в строю і наших серцях.

Наразі, Олег Куцин похований на Алеї слави в місті Київ, в честь його було перейменовано його батальйон, яким він командував та деякі вулиці в різних містах. За словами військових, мій будинок врятував багато життів нашим захисникам.

10.09.2023 було звільнено майже всю Харківську область. В цей день наша родина вирішила поїхати ближче до своїх домівок. Спочатку ми поїхали подивитись на своє село і рідний дім.

Перше враження було таке, що не можливо було передати словами. Моє село було майже повністю зруйновано, в тому числі і мій будинок.

Вірнопілля мужньо витримало 7 місяців лінії фронту, але окупанти так і не змогли взяти його, тому що наші захисники – герої не пропустили їх. Потім нас прихистили родичі у місті Балаклія, де ми й проживали майже рік. Згодом ми переїхали до міста Ізюм, яке теж сильно постраждало внаслідок воєнних дій. Я вступив до Ізюмського ліцею № 3, де і навчаюся по цей час.

Сьогодні вже майже 1000-й день жорстокої війни. Українці мужньо борються за свою гідність, свободу і незалежність.

Я щиро мрію про найскоріше закінчення війни. Щоб люди повернулися до своїх рідних домівок. І в Україні, нарешті, запанував мир!