Ткачова Анна, 10 клас, Роменська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №11

Вчитель, що надихнув на написання — Цікава Наталія Анатоліївна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Війна – це найкритичніше випробування для народу, який зазнав руйнівних дій від агресора. Єдиним шляхом подолання утвореної кризи та збереження національної ідентичності лишається безумовне єднання та альтруїзм. 

Тисячу діб триває повномасштабний терор Росії проти нашої держави і її ні в чому не винного населення.

Ніхто й не міг уявити, що на власних очах побачить жахіття, які ніколи вже не зможе забути, проте ранок 24 лютого ще повідає нам за них.

Я та моя родина зустрілися з тим фатальним ранням близько сьомої години. Мама бігала з кімнати в кімнату та періодично намагалася вирвати мене з обіймів Морфея, який відтягував зустріч з неминучим. Лунає сирена, а за нею вибухи. В сусідній кімнаті телевізор віщає подальші дії. Неня перемагає у схватці з богом сновидінь і моє тіло зривається після слів "Аня, почалась війна..." Моніторинг усіх можливих новин у соціальних мережах, дзвінки друзям та родичам, звістки про перших жертв агресії. З усіх куточків лунають слова про екстрену евакуацію. Сімейним комітетом приймається рішення залишатися в місті, але, про всяк, запастися бензином, за яким посилаємо тата в кілометрові черги. Після успішного полювання на пальне ми їдемо в центр міста, аби зняти готівку та глянути на настрої інших. Те, що я побачила, назавжди закарбувалося в моїй пам'яті. Недаремно ж говорять, що очі – це дзеркало душі? Погляди людей на вулиці були сповнені чимось неймовірним. У них були змішані відчай, нерозуміння, навіть якийсь тваринний страх. Ніхто з них не знав, що робити, куди себе діти та чи настане завтрашній день?

Елітні розвідки та світові політики заявляли, що Українська Держава паде за 72 години. Ситуація була кепською, безвихідною. Але у гру увійшло мирне населення, яке не чекало на чужий світ.

Зі сльозами на очах та гордістю в серці я розповідаю знайомим про мужність сумських партизанів. Місцеві жителі об'єднались в ТРО та голими руками викурювали звідси ворога. Середина цих 1000 днів була жорстокою. Це час відключень світла, навчання в сховищах, руйнування Херсонської ГЕС, болю, розрухи та втрат. Народові тяжко, але це також епоха українського контрнаступу, сильні пакети військової допомоги, збиття першої гіперзвукової ракети "Кинджал". Я допомагала військовим оформлювати та поширювати їх збори. Той період вважаю початком своєї кар'єри графічного дизайнера. Бажання допомогти нашим захисникам та захисницям відкрило в мені новий талант, пристрасть.

Я вважаю, що наразі ми на заключному етапі цього збройного конфлікту. Всі втомлені, проте продовжують боротися та очікувати на результатів.

Неймовірно вдячна військовим, волонтерам та мирному людові, які тримаються і тримають на своїх плечах цей тягар війни!