Мені 31 рік. Я живу зі своєю сім’єю в місті Охтирка Сумської області. Про початок війни дізналася від знайомої. Потім пролунали вибухи. Прийшло повідомлення зі школи, щоб діти залишалися вдома. 

Спочатку був великий ажіотаж: у магазини стояли великі черги, готівку неможливо було зняти. По місту їздили танки. 

Потім були бомбардування. Вони лякали найдужче. Досі залишився страх. Важко відійти від пережитого і повернутися до нормального життя.

Люди згуртувались. Допомагали одне одному. Я волонтерила: допомагала розподіляти гуманітарну допомогу, шукала та роздавала ліки. Рано виходила з дому, щоб обійти всіх людей. Було моторошно, бо місто здавалося пустим. Багато людей виїхало. Вулицями пересувалися лише військові. Я залишалась в місті, бо відчувала потребу допомогти людям. 

Я мрію, щоб якнайшвидше закінчилась війна, і ми повернулись до свого звичного життя.