Соломія Сущук, 10 клас, Комунальний заклад загальної середньої освіти "Луцький ліцей №29 Луцької міської ради"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Сущук Оксана Іванівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Я, Сущук Соломія, учениця 10 класу Комунального закладу загальної середньої освіти "Луцький ліцей №28 з посиленою фізичною підготовкою Луцької міської ради". Я народилася у Луцьку та понад усе люблю своє місто та країну.

Одного разу ще в дитинстві, катаючись на велосипеді, я почула тихе скавуління, яке заставило мене зупинитися і піти на той звук. Маленьке цуценятко з покаліченою лапкою сумним і болісним поглядом просило допомоги. Я кинулася додому, покликала батьків. За мить загорнута у теплу хустину тваринка була в дорозі до ветеринара…

Малюк одужував під наглядом і завдяки моїй турботі. Щоденні прогулянки, правильне годування – все це допомогло зціленню врятованого цуценяти. Ми стали найкращими друзями. Я дала ім’я своєму домашньому улюбленцю – Альт, що в перекладі – найкращий друг.

Щоранку Альт проводжав мене до школи та зустрічав, коли я поверталася до дому. І так було до того дня, який став найстрашнішим у житті кожного українця.

24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення російських військ в Україну. В перший же день летіли бомби на територію всієї країни. Мій дім розташований неподалік військового аеродрому. Ми з моєю сім’єю ховались від обстрілів у сховищі… Завжди поруч був і мій вірний друг – Альт. Адже я завжди говорила – не можна залишати друзів у біді. З того часу ці слова стали моїм життєвим кредо. Мені так швидко довелося подорослішати…

Я не втрачала ні хвилини, щоб допомагати не лише тваринкам, під час війни, а й військовим з аеродрому, переселенцям… У мене виникла ідея – готувати бутерброди, гарячу каву та возити на блокпости. Хоча це було небезпечно, бо у будь-яку хвилину могла пролунати повітряна тривога, але мене це не лякало. Я постійно повторювала собі: «Хто як не я?».

Вранці я навчалася, а після обіду працювала, випікала смачнющі кекси, пиріжки. Я дуже люблю готувати, тому допомагала готувати їжу в школі, яка знаходиться в моєму селі. Ми ліпили вареники, пиріжки, робили салати та ще багато всяких смаколиків, якими пригощали і вимушено переселених зі сходу.

Я дуже тонко стала відчувати чужий біль. Завжди готова допомогти – і людям, і тваринам, і дітям. Я завжди була старанною ученицею, а польська мова – мій улюблений предмет. Коли мої знайомі, односельці були вимушені виїхати за кордон, я з усіх сил намагалася допомогти їм знанням польської мови. Люди були розгублені, потрапивши у країну і не знаючи мови. Моя вчителька писала у соцмережах оголошення, що може допомогти таким людям, і я теж виявила бажання допомагати.

Але і цього мені здавалося недостатньо. Маючи дуже гарний голос, я співала у м. Луцьку, збираючи кошти для військових. На день учителя у школі був проведений благодійний концерт, де я співала дуже зворушливу пісню про маму та сина. На концерт були запрошені військові. Вони були розчулені піснею, до сліз та подарували мені солодощі та прапор. Коли військовий підійшов подякував мені та обійняв, я не змогла стримати сліз.  Для мене цей подарунок дуже цінний.

Я змогла назбирати вже більше двадцяти шевронів – своєрідну подяку від військових за свої старання та допомогу.

На великих перервах в школі я часто пекла бельгійські вафлі та продавала їх своїм однокласникам, учителям, працівникам. За кошти, які я назбирала, придбали військовим ліки.

У грудні 2023 року у ліцеї відбувся благодійний ярмарок. Учні, вчителі, батьки, працівники ліцею, а також усі небайдужі громадяни збирали кошти на дрон. В сумі назбирали 97 000 грн. Не вистачало ще 3000 грн. Я спекла солодощі та разом з друзями, зупиняли машини по дорозі, продавала смаколики і змогла назбирати більше як 3000 грн.

Моєю ідеєю був збір кришечок для дронів, я придумала повісити відерця біля смітника з пластиком, щоби люди відкручували та кидали у відеречко. Дякуючи цьому зібрали вже більше як три великих ящики з кришечками, які передали волонтерам. Я раділа кожній кришечці, так як ніколи…

З початку війни я дуже змінилася. Я стараюся знаходити бездомних собак, котів та доглядати за ними. Декілька разів на тиждень відвідую мешканців КП Ласка, в інтернеті намагаюся знайти господарів тваринкам, які потребують теплого дому та дбайливого ставлення. Мені вдалося знайти господарів вже понад 20 тваринкам.

Я змінилася... ні, мене змінила війна. Я зрозуміла, що справжня сила не лише в здатності вистояти, а й в здатності допомагати тим, хто не може постояти за себе. Кожна врятована тваринка, кожна пара очей, що знову довіряє людині – це моя маленька перемога. Ці беззахисні істоти дали мені сенс, коли здавалося, що навколо лише розпач, біль, сльози та страждання.

Допомога стала моїм способом жити, любити, боротися. Війна забрала багато, але вона й відкрила в мені глибину співчуття, про яку я раніше не здогадувалась. Тепер я точно знаю – одна добра справа може змінити чиєсь життя. А разом –  ми можемо змінити світ.

Після 9 класу пішла вчитися у ліцей з військовою підготовкою і мрію захищати свою країну. Це рішення було усвідомленим. Я мрію не просто носити форму, а бути частиною тих, хто щодня доводить: ми незламні. Я вірю, що молодь має силу змінити світ – і я хочу бути серед тих, хто будує мир через відвагу, честь і любов до рідної землі.