Коли рашисти окупували південь України, вони почали примушувати учителів до співпраці. Тому Оксані з сім’єю довелось виїжджати з дому. Дорогою вони уникнули кількох смертельних ситуацій і дивом лишились живі.
Я проживаю в селі Єлисеївка Бердянського району. В мене є чоловік, дитинка шести років. До війни я працювала в школі вчителем української мови та літератури.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми спочатку нікуди не їхали – були в селі до тих пір, поки не зайшли російські війська. До цього ми тільки чули, як літають ракети, гелікоптери, літаки.
На початку червня в наше село зайшли російські солдати, почали ходити по хатах зі зброєю. Вони стали у грубій формі поводити себе з місцевими.
Потім почали забирати молодих хлопців. Везли в Бердянськ у комендатуру. Ніхто не знав, що з ними. Ті, хто повертався, просто виїжджали з села, нічого і нікому не говорячи.
До мене приходили неодноразово додому: говорили мені про співпрацю, обіцяли золоті гори, і коли я останній раз відмовилась, мені сказали, що наступного разу прийдуть люди з ФСБ, і вони вже не будуть так люб’язно зі мною говорити. Це була остання крапля. Ми зібралися і наступного дня виїхали. Ми зібрали речі, сіли на машину і виїхали в місто Запоріжжя, де перебуваємо і зараз. Я так і викладаю дистанційно в своїй школі, а дитина моя пішла в перший клас.
Ми виїжджали на свій страх і ризик: не знали, проїдемо чи ні, але нам пощастило. Ми виїхали о шостій ранку, а о 20:30 були вже в Запоріжжі.
Але цей день залишиться в моїй пам’яті на все життя. Ставлення до нас тих російських солдат, які нас перевіряли, було максимально зверхнім, це було дуже важко морально винести. Але ми проїхали.
Коли ми минули оті всі блокпости у Василівці і потрапили в «сіру зону», почався обстріл. Це було досить близько, але ми швидко проїхали ту ґрунтову дорогу, виїхали на асфальт, і саме там наша машина «закипіла». Ми не знали, що «Жигулі» не можуть їхати 160 км/год, але коли хочеш жити, то можна вижати з машини все. Коли ми зупинились, перед нами був великий приліт. По нам не попало – нам просто повезло.
