Людмила з сім’єю виїхали з Оріхова ще до початку гуманітарної кризи, бо їм було дуже страшно сидіти в підвалі під обстрілами.
Я жила в Оріхові. Перший день війни? Не пам’ятаю, це вже так давно було!
Обстріли були кожного дня, ми по підвалах ховалися. Всілякі труднощі були. Зовсім недалеко прильоти були – страшно було дуже.
Я виїхала в березні. Коли я була там, ще було світло, а зараз вже три місяці там немає газу, світла, води. Я зараз перебуваю в Запоріжжі разом із родиною. Тимчасово тут оселились – ближче до дому.
В мене ще травма трапилася. Я з маршрутки виходила, спіткнулася – мені оперували ногу, складна була операція. Я зараз на милицях.
Хочеться, щоб швидше війна закінчилася, та додому повернутись.
