У серпні Ганні зробили операцію на щитоподібній залозі, а у вересні вона втратила батька, який хворів на рак
Я з Билбасівки, займаюся підприємництвом. Вірніше, працювала перукарем. Війна так зробила, що тепер не працюю. Інколи працюю вдома.
Перший день війни я добре пам'ятаю. Ми були вдома, спали. Це була десь п'ята ранку. Ми прокинулись від голосних вибухів. Потім почали дзвонити рідним, близьким, знайомим, і слухати новини. Моя одинадцятирічна дитина переживала через це все.
Найскладніше за весь цей період — це страх. Страх втратити рідних й близьких. Страх залишатися живими.
Біля нашого дому були прильоти. На щастя, у нас є підвал, але він не дуже міцний, бо старенький. Ми облаштували його, як могли. Але ж ми могли й не встигнути сховатись, бо не знаєш, коли й що буде. Зараз ніде немає безпеки.
З медикаментами є проблеми, тому що мені в серпні зробили операцію на щитоподібній залозі, і зараз дістаю всі ліки через знайомих. Також у мене є проблеми зі здоров'ям, бо я втратила батька у вересні, тому що у нього був рак. Ми їздили по лікарнях в інші міста, тому що тут нічого не працювало. Але вже було пізно - у нього була четверта стадія. Мені доводилось діставати йому медикаменти - це було дуже важко, бо у Слов’янську немає таких ліків.
Але ми справляємося поки. Вода є, газу нема. У нас пічне опалення, тому ми купляємо дрова.
Під час війни ми більше стали об’єднані, почали більше цінувати один одного.
Думаю, що війна в найближчі кілька років не закінчиться.