Загоровець Артем, Слатинський ліцей, с. Слатине
Есе "Моє бачення війни"
На початок війни мені було лише вісім років, я ще зовсім не усвідомлював серйозність та трагічність подій. Куди більш хвилюючою для мене була поразка у грі в м’яча. Та з часом, коли це дійство набирало все більші оберти, заголовки газет, новини по телебаченню - все кричало про події на сході України. Саме відтоді, мабуть, у кожного з’явилося бачення ситуації.
Минав час, уже з’явилися списки загиблих. Дивлячись мультики по телевізору, дратували перерви на гарячі новини й страшні картини бойових дій, у той час я думав: „Як таке може бути? Чому ж, коли все нібито спокійно, дорослі тільки й роблять, що розмовляють про ту кляту війну. І якщо все так погано, то чому не можна її просто припинити?“
Через деякий час я познайомився з хлопцем Андрієм, який нещодавно переїхав до нашого будинку. Згодом ми почали товаришувати, та він відкрився мені в своїх страхах. Виявилося, що Андрій переїхав із Донецької області, де пережив дійсно страшні події. Розповідаючи про жахливу стрілянину, гул мінометів по ночах, у нього на очі накочувалися сльози. Після цієї розповіді я докорінно змінив своє бачення війни.
Мені було навіть страшно уявити себе у вирі цих подій. Втратити все, що я так любив, до чого так звик: гарний будинок, дитячий майданчик, друзів. Та найжахливішим для мене було - втратити батька, я не міг навіть уявити те, що він воюватиме на Сході України, там, де не вщухають постріли, де кожну секунду ти ризикуєш життям.
Я мрію, щоб ми були з війною незнайомими. Я мрію про мир. Нам його так не вистачає.
