Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Юлія Вітченко

«А потім був жах»

переглядів: 329

Вітченко Юлія, 17 років, Бугаївський ліцей, с. Бугаївка

Есе «Один день»

Війна…

Здається, звичайне слово, коли це не стосується безпосередньо тебе чи рідних. Так було і зі мною. Я також багато чула про війну на уроках історії, але не думала, що і в наш час, на рідній мені землі, можуть початися бойові дії, і тим паче, торкнутися рідні.

Квітень 2014 року. До болі знайома дата кожному українцю, адже розпочався конфлікт на сході України. А вже коли постріли стало чутно у Слов’янську, я та моя родина відчули справжній страх за тітку, Синицю Ірину Анатоліївну та її доньку, Синицю Лідію. Вони проживають у Краматорську, а це зовсім поряд з місцями дислокації військових частин, лише 16 кілометрів.

А потім був жах! 10 лютого 2015 р., я з острахом чекала до вечора телефонного дзвінка від тітки Ірини або сестри, адже з новин ми почули про ракетний обстріл Краматорську, тоді там постраждали житлові квартали міста та аеродром.

А ще одного травневого дня тітка вперше потрапила під обстріл, який проходив зовсім близько. Разом із колегами та іншими жителями міста їм довелося ховатися під стінами будинків і чекати припинення вогню.

На словах, здається, не так вже і боязко, але, навіть, не можу уявити, який страх вона відчула, як хвилювалася за життя доньки, тоді Ліда навчалася у 9 класі Краматорської загальноосвітньої школи № 26.

Не знаю, щоб я відчувала, якби тітка з сестрою проживали на території жорстоких бойових дій, де щодня страждають мирні громадяни.

Без сумніву, за них також хтось непокоїться і, напевне, для жителів Донецької області «Один день» миру - це подарунок небес і просто мрія.

Дні життя у Краматорську з 2014року і по сьогодення не порівняти з одним днем життя людей, які перебувають та відчувають весь страх війни на передовій.

Зрештою, там зараз спокійно, лише чути постріли на лінії оборони.

Отже, хочу сказати, що війни без миру не буває, як і зла без добра, тому сподіваюся, що незабаром «...На Вкраїні милій…» настане мир, не буде чутно пострілів, припиняться всі трагічні новини із фронту, батьки-захисники повернуться до своїх дітей, дружини дочекаються чоловіків, а матері - синів, і синьо-жовтий прапор держави, знов замайорить над усіма містами та селами України.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
2014 Текст Історії мирних діти безпека та життєзабезпечення діти розлука з близькими Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій