Мені 33 роки, я вчителька, працюю і зараз. Живемо в Харкові. Ми виїжджали в Світловодськ, але вже повернулися. 

24 лютого жахливий був день. Ми навіть не повірили, що у нас - війна. Ми до останнього вірили, що її не буде, але мене вранці розбудив чоловік і сказав, що почалося. Ми відвезли дитину до бабусі й дідуся. Вони виїхали за кордон, а ми залишилися в Харкові. 

Було дуже страшно. Готівки не було, гроші – лише на карті, банкомати не працювали. 

Добре працювали волонтери. Але ми тільки один раз звернулися до них, коли роздавали у дворі м'ясо, а так - нам усього вистачало. Світло було, вода була. Більш-менш нормально все було.

Шокувало загалом те, що Росія на нас напала, і зараз гинуть діти, мирні люди. Вже не буде нормального життя. Коли я бачу, що Росія зробила з нашими містами… Це просто жахливо.

Я поки майбутнього не бачу, живу сьогоднішнім днем. Майбутнє я собі будувала, коли було мирне небо над головою. Я сподіваюся, що знову настане мир, і наші хлопці та дівчата повернуться живими.