Шевченко Єгор, учень 11 класу Комунального закладу “Запорізький обласний центр туризму і краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді” Запорізької обласної ради
Вчитель, що надихнув на написання есе - Шевченко Вероніка Андріївна
Війна. Моя історія
Коли почалася Російсько-Українська війна? Скоріше за все вона почалася з окупації Криму у 2014 році. Весь початок повномасштабної війни я перебував в окупованому місті. Можу сказати, що мені пощастило, що все було тихо, але я бачив як реагують різні люди на те що відбувалося. Були ті, які стали мародерами і вирішили нажитися на ситуації, або ті, хто пішли на контакт з окупантами заради вигоди.
Бачив як люди різного віку стали захищати місто від мародерів. Пізніше, почавши давати відсіч й окупантам. ВІЙНА скинула маски з багатьох людей, показавши їх натуру. Мене охоплює сором за деяких громадян моєї країни, та гордість за інших.
Події тринадцятого-чотирнадцятого року я не пам’ятаю, бо тоді я майже не цікавився подіями у країні та світі. Зараз, коли я почав більше вивчати історію та події у світі, я розумію, що передумови до нападу, ШИЗАНУТОГО сусіда, були ще відомі до 2000 року, коли вони вирішили побудувати греблю до одного з островів Керченської протоки. Головною метою були претензії на контроль судів, які проходили через протоку. Хоча, сама протока та її острови належать до територій України.
Ще одним червоним прапорцем, загарбницької натури росії, було введення військ у Ічкерію. Також, вважаю, що треба згадати любов росії до створення квазі-держав наприклад: Придністров’я, Л(Д)НР, Нагірний-Карабах та Південна Осетія.
Дивлячись на події, які розгортаються останнім часом, то вони дуже схожі на те, як починалася Друга світова війна. Тоді нацистська Німеччина (Третій Рейх), так само як і зараз росія, почала відбирати чужі території, або створювати там свої колонії. Найтривожніше те, що аргумент не змінився «повернення історичних, або етичніх територій».
А великі країни Ліги Націй, тодішня ООН, просили віддати свої території загарбнику, щоб уникнути конфлікту. Не розуміючи, що цими діями, тільки ускладнюють та розв’язують руки Німеччині, Італії та Японії. Також подібні дії робив СРСР, насильницьким шляхом нав’язуючи соціалізм іншим країнам, що входили до його складу.
Дивлячись на текст, який я написав раніше, я можу припуститися такої думки, що однією з головних проблем людства є те, що ми не можемо навчатися на помилках та згадувати історію, бо вона циклічна і щоразу повторюється. Лише змінюється місце, економічний розвиток та агресор, самі події залишаються не змінними.
А проблемою України є наше минуле, а саме – СРСР, який русифікував нашу та інші країни, яких затягли у свій склад та нав’язали «братерство», що дало підґрунтя до сучасної війни.
Звичайно, ще постійне відкладання справ та проблем на потім, з надією, що воно саме зникне. Але, як не дивно, все робиться тільки гірше. Треба було раніше відмовитися від російської мови та культурно відділитися від них. Але тут на заваді стали «теплі спогади» у старшого покоління про молодість та ніби-то гарні відносини с БОЖЕВІЛЬНИМ сусідом. Але чому молодь нічого не робила?
Тут відповідь надзвичайно проста, майже усім нам змалку кажуть, що ми «пропаще покоління» і ми не зможемо гідно вести країну вперед. Тому вони нав’язували та вирішували все за нас. Але постає питання, де вони зараз і чому воює, те саме «пропаще покоління»?
Як не дивно, але про хижацькі наміри ворога, попереджав ще, в далекому минулому, мислитель Г.С. Сковорода, називаючи росію «ворогом нашим одвічним». І. Франко характеризував її, як «багно гнилеє між країв Європи… Росія! Де лиш ти поставиш стопи, повзе облуда, здирство, плач народу…». Але у який момент ми піддали сумнівам ці вердикти? Коли втратили пильність?
Може, коли говорили російською, чи коли підспівували чужинським виконавцям, чи з жадібністю «ковтали» свіжі серіали, де Крим так ненароком названо звільненим, та це нічого, заспокоювали ми себе, просто цікаво, чим скінчиться серія… Коли??? Впевнену, відповідь на це питання ми ніколи не зможемо дати, бо це почалося надто давно.
Згубні звички краще залишити у минулому та впевнено йти у майбутнє. Але не забувати дивитися у минуле. Бо так можна побачити чи знайти вирішення певного питання, або уникнути якоїсь події чи побачити, які можуть бути наслідки у певних дій.
Головне, ніколи не припиняти боротися. Адже сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську, не піддаватися на провокації, що розповсюджуються, через які сіється злість, зневіра та брехня про нашу країну.
І завжди пам’ятати, що незалежність української держави відвойовується кров’ю і залізом на полі бою. Що за право називатися українцем віддають своє життя найкращі з нас. Тому ми маємо запам’ятати ту жахливу та найдорожчу ціну, що ми заплатили за нашу вільну державу.