До війни життя було прекрасне. Я мешкала разом зі своїм чоловіком і дитиною. Син ходив у дитсадок, чоловік на роботу, я займалась побутом. Планувала теж виходити на роботу. Але 24 лютого все змінилось. Коли пролунали перші вибухи, я подумала, що це звуки з нашого заводу. Там скидали шлак, і чулися дуже схожі звуки. Але чоловік сказав, що це війна. 

Спочатку ми не планували виїжджати. У нашому будинку є сховище. Ми туди спустились, воно було зовсім не облаштоване. Хоча якби там зробити ремонт, це було б дуже гарне бомбосховище. Там є і туалет, і душ, і вода. Нам привезли піддони. Ми з чоловіком придбали великі бочки, набрали туди питної води, закупили свічок, сірників, консерви. Ми не думали нікуди їхати, але обстріли у Краматорську продовжувались. Було влучання поруч з СБУ, тоді вигорів цілий будинок. І ми вирішили, що потрібно евакуюватись у більш безпечне місце. 

Спочатку ми виїхали з дитиною, моєю мамою і сестрою евакуаційним потягом у Львів. Тоді багато людей виїжджали. Нас було восьмеро у купе. Деякі люди спали просто на підлозі у тамбурі. З нами їхали люди з інших міст, які проїжджали через Краматорськ. Там були мешканці Луганської області, Костянтинівки, Слов'янська...

У Львові певний час ми були у знайомих. Чоловік залишався у Краматорську, потім він виїхав у Запоріжжя. Ми вирішили поїхати до нього. Сестра виїхала до Німеччини, а мама з чоловіком - у Київ.

Коли ми поїхали, був обстріл залізничного вокзалу у Краматорську. Це був шок. Коли ми прокинулись і дізнались про це з новин, це найбільше ранило за всі ці дні. Взагалі вражає, що війна відбувається з нами, з нашою країною. Мені дуже боляче за всіх українців, за всю нашу країну. Я не можу повірити, що покидька, який це почав, не можна зупинити. Але я вірю, що ми це зможемо зробити. Я вірю у нашу країну, у наших людей, у ЗСУ. Я вірю, що у нас усе вийде. 

Ми постійні зустрічали людей, які до нас дуже чуйні, дуже добрі, уважні, які допомагають. Таких людей дуже багато і всі вони приємно вражають своїм ставленням. Майже щодня відбувається щось гарне: добре слово, вчинок. 

Моє життя вже не буде таким, як раніше. Я дуже хочу повернутися додому і жити у мирній вільній квітучій Україні.