Я встала, збиралася на роботу, і мені дочка подзвонила і сказала, що війна почалась. У мене тоді холод пройшов від голови до ніг. Стало всю мене трусити. Потім керівник подзвонив і сказав, щоб сьогодні на роботу не виходила. Я була в паніці. Подумала, що потрібно поїхати хліба купити. Поїхала до райцентру і купила хліба. 

Ми два місяці були відрізані від світу. У кого що було, те і їли. І ще допомагали солдатам. Кинули клич на першому тижні війни. Я і консервацію давала, і картоплі в мене було багато - то я мішок їм набрала. Постіль віддала, бо поранених було багато, потрібно було їх перебинтовувати і стелити їм. Одяг віддала. 

Ми під обстрілами були дев’ять місяців. Я ніколи не думала, що так запросто битимуть по житлових будинках. Вже в березні сюди зайшли танки, і коли я побачила, що росіяни день і ніч гатять по нас, це для мене стало шоком. 

Перед самою війною мама померла, а під час війни – батько. Він у тій війні ріс. Казав: «Я не думав, що на мій вік припаде ще одна війна». І він її не пережив. На мене теж війна погано вплинула. Я з психологом працюю. Дуже багато всього навалилось: безгрошів’я, жодних перспектив нема. Я одна, будинок пошкоджений: 12 вікон вилетіло, дах побитий. Допомоги немає, щоб вікна поставити, а зима йде. Торік мене люди чужі приютили, бо мені нема де жити.  

Я відразу сказала, що ця війна швидко не закінчиться, а надовго затягнеться. Я себе морально готую, що це надовго.