Крістіна Ткаченко, 10 клас, Путивльський ліцей № 1 ім. Р. Руднєва

Вчитель, що надихнув на написання есе — Манян Людмила Вікторівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Маріуполь — це запах моря, шум вулиць, сміх друзів, тепло рідних обіймів. Місто, що дихало історією, працювало, творило, жило. А потім прийшло вторгнення.

Перші вибухи, дзвінки з панікою в голосі, невідомість. Здавалося, що світ зупинився. Ми жили надією, що це швидко мине, що наші захисники відкинуть ворога. Але дні перетворювалися на тижні, а обстріли ставали все інтенсивнішими.

Будинки руйнувалися, вулиці перетворювалися на згарища. Я бачила, як місто, яке я знала та любила, гине на моїх очах. Найстрашнішим було безсилля, бо ти не можеш нічого зробити, щоб зупинити цей жах.

Молишся за своїх рідних, за друзів, за всіх, хто залишився в цьому пеклі. Вода, їжа, світло – усе стало розкішшю. Ми ділилися останнім, підтримували один одного, як могли. Тоді я зрозуміла, що таке справжня людяність.

Маріуполь бомбили безжально. Драмтеатр, пологовий будинок, житлові квартали – усе перетворилося на руїни.

Моє серце розривалося від болю за кожну зруйновану будівлю, за кожне втрачене життя. Але навіть серед цього хаосу, я бачила неймовірну стійкість. Люди допомагали один одному, ризикуючи життям. Волонтери привозили допомогу під обстрілами. А наші захисники… Вони стояли на смерть.

Азовсталь стала символом незламності, місцем, де український дух виявив свою найвищу силу.

Я пишалася кожним, хто боронив наше місто, нашу країну. Їхня мужність давала нам надію, навіть коли, здавалося, її зовсім не було.

Коли стало зрозуміло, що залишатися в Маріуполі небезпечно для життя, ми з родиною змушені були евакуюватися. Це було нестерпно. Я досі плачу. Дорога була довгою та небезпечною. Ми бачили на власні очі всі наслідки війни: розбиті дороги, згорілі машини, зруйновані села.

Зараз я в в безпеці, але Маріуполь завжди зі мною. Він у моїх снах та у моєму серці. Біль не вщухає.

Але я вірю, що Україна переможе. Вірю, що я зможу повернутися додому.

Ця війна навчила мене багато чому. Вона показала мені ціну свободи, цінність життя, силу любові. Я безмежно вдячна тим, хто сьогодні на передовій захищає нашу країну від російської агресії. Вони – наші герої, і завдяки їм ми маємо шанс на майбутнє.

Я ніколи не забуду Маріуполь. Але й ніколи не забуду, хто зробив це з моїм містом!!!