Мені тридцять років. Я з Куп’янського району Харківської області. У мене є мама і брат. Про початок війни я дізналася від подруги. Евакуювалася до Полтави. Мама залишилася в окупації. Тривалий час не було зв’язку з нею. Потім я написала в одній групі – і одна людина сходила до мами і дала змогу поговорити з нею по телефону. Приємно, що навіть незнайомі люди готові прийти на допомогу.
Куп’янськ уже звільнили, але росіяни регулярно обстрілюють його. Мама не хоче виїжджати. Я дуже переживаю за неї.
У Полтаві я працюю на двох роботах. Зарплати низькі, на одну не прожити.
Я почала цінити те, що маю, і жити одним днем. Більше уваги приділяю своїм рідним.
Думаю, що війна скоро закінчиться і життя стане кращим, ніж раніше.
