Токарєва Поліна, 16 років, Пісочинський ліцей "Мобіль", смт. Пісочин

Есе "Один день"

Людське життя настільки непередбачуване, що все може змінитися за одну мить. І кожен з нас відчував це на власному досвіді. Хтось втрачав усе в один день, а комусь, навпаки, щастило отримати те, про що він навіть і не мріяв. Був такий день і в мене.

Природа пробуджувалась від зимового сну. Поступово сходив сніг. По дорогах і тротуарах весело бігли струмочки. Усюди розпускалися квіти. Все навколо наповнювалось кольорами, звуками, запахами.

У квартирі стояв духмяний аромат запеченого м’яса - це мама готувала вечерю. На кухні з екрана телевізора молодий чоловік про щось розказував. А я в цей час робила домашнє завдання у своїй кімнаті. Раптом пролунав дзвінок. Мама швидко відповіла. Це були мої бабуся й дідусь. Ми з сестрою кожне літо проводили у їхньому будинку. Нам дуже там подобалося. В них були кіт і собака, з якими ми гралися кожен день, а ще великий сад, у якому росли персики, які я так любила. За їхнім будинком стояв ліс, в якому ми часто гуляли з дідусем. Це були найкращі спогади, бо тільки там ми з сестрою проводили час разом, адже ми жили у різних містах і майже не бачилися упродовж року.

Я помітила, що після того дзвінка моя мама стала дуже схвильованою. Я не чула їх розмову, але пізніше я здогадалась про що йшла мова. У той же вечір по новинах сповістили про початок бойових дій на сході України, де жили мої бабуся і дідусь.

Ця звістка стала приголомшливою для усієї нашої родини. І саме в той день для мене почалася війна. Хоча тоді я ще не усвідомлювала, що більше ніколи не побуваю в тому світлому, наповненому дитячих спогадів, будинку і не побачу ні своїх дідуся й бабусю, ні сестру.

У нашій родині була традиція кожен день після вечері дивитися новини. І, через тиждень після тієї злощасної звістки, мої батьки сиділи у залі та дивилися свіжі новини. А я, як раз, закінчила своє домашнє завдання і прийшла до них, щоб приєднатися. А по телевізору показували сюжет про життя солдат в окопах, які захищають нашу Батьківщину, про людей, будинки яких вщент розтрощили снаряди, про змушених тікати в пошуках кращого життя, і… про кількість поранених, загиблих і взятих у полон молодих хлопців..

Маленькій дитині було важко бачити все це жахіття й усвідомлювати, що там живуть її близькі. В той момент я зрозуміла, що таке війна.

Відтоді пройшло багато часу, світ змінився, проте війна продовжується. І, мабуть, кожен з нас мріє про мир. Адже сьогодні мирне небо над головою – найважливіша цінність, бо війна, страх та насилля не тільки лякають, а й знищують цілі народи, держави й країни.

Особисто для мене, мир – це спокій, впевненість в завтрашньому дні та любов до всього, починаючи з себе і закінчуючи усім світом. І я впевнена, що кожен з нас може створити мир. Адже Г. Сковорода  казав: «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю».