У мене троє дітей, наймолодшу доньку я народила місяць тому. Я мешкаю в Запоріжжі. Ми виїхали недалеко від дому, сподіваючись повернутися, бо я зі Степногірська Запорізької області. Там мене і застала війна 24 лютого зранку. Ми прокинулися від вибухів. Біля нашого будинку проїжджали танки. Там були наші військові. 

Перші три дні я була вдома, потім переїхала до батьків. Ми жили разом із ними два тижні. Спочатку у нас було все необхідне. Я подбала про ліки для дітей, зробила запаси продуктів і води, ми їздили в місто закуповуватися. Але з часом стало зрозуміло, що магазини закриваються і жити так стає дедалі складніше, тому ми вирішили виїжджати в західну частину України до родичів. Пізніше я повернулася в Запоріжжя.

Найбільше мене тривожить стан дітей і їхній страх. 

Я дуже хочу, щоб війна закінчилася якомога швидше, щоб повернулася безпека, щоб ми змогли повернутися додому і щоб наші рідні, які залишилися в окупації, знову були в Україні.