Я пішла на роботу в дитячий садочок, і це був жахливий день. Усі були в шоці, не розуміли, що робити. У перший же день чоловікові зателефонували з військкомату, і він пішов служити. Я цілий день плакала.

Перший час було дуже важко морально. Зараз ми стикаємося і з гуманітарними труднощами. Влітку, коли обміліло Каховське водосховище, ми залишилися без води. 

Тепер у нас є тільки технічна вода і ми чекаємо, коли з’явиться вода з Дніпра.

Найбільше шокує те, що щодня чути вибухи. Це дуже страшно, особливо коли бачиш, що діти все розуміють і також переживають. Це шок для всіх.

Евакуація проходила по-різному. Ми виїжджали, потім поверталися, бо дім є дім. Спочатку ми поїхали в Польщу безкоштовним потягом, побули там і вирішили повернутися. Але коли почалися обстріли, ми знову виїхали і вже поїхали своїм ходом до Дніпра.

Психологічно, мабуть, це теж складно, але я намагаюся себе заспокоювати.

Майбутнє я бачу мирним і хорошим. Хочеться, щоб війна закінчилася, щоб країна відновилася і люди почувалися в безпеці.