Мені 44 роки. Я жила у Високопіллі Херсонської області з чоловіком, дітьми і свекрухою. Коли в селищі з’явилися окупанти, то нищили все навкруги. Вони стріляли в усі боки, незважаючи на мешканців. Людина їхала на велосипеді, а вони застрелили її і не давали забрати тіло. Заходили у двори і навіть заїжджали на танках і розстрілювали людей.  

Ми два місяці просиділи у підвалі. Не було світла й газу. Ми з сусідами допомагали одне одному. Не мали дров, щоб розвести багаття – рубали й палили старі віконні рами. Спалили все дерев’яне, що змогли знайти. 

Ми хотіли виїхати на своєму автомобілі, але нас не випустили. А деяких людей, які намагалися покинути селище, розстріляли.

Ми перебіжками долали 17 кілометрів до Архангельського. Там нас люди перевезли на човні через річку. Далі на тракторі довезли до Дніпропетровської області. Зараз ми мешкаємо у Кривому Розі. Тут важко знайти роботу. Я працювала продавчинею у кіоску, а потім його закрили. 

Найрадіснішою була звістка про звільнення Високопілля від російських загарбників. Хочеться, щоб війна скінчилася якнайшвидше. Хочеться повернутися додому.