Мені 53 роки, я раніше жила в Степногірську. У перші дні війни залишилася без заробітку. А ще я опікувалася бездомними тваринами, і досі це роблю: шукаю гроші по підприємцях і раз на два місяці вожу корм тваринам у Степногірськ.

У червні ми виїхали, бо в нашій квартирі ніде сховатися. Ми два місяці бігали до підвалу, а потім волонтери наші їхали по генератор, і ми зібрали речі, тварин і теж поїхали. Спочатку маму відправили, а потім самі виїхали. 

Зараз ми в Запоріжжі. Дуже тяжко з житлом. З тваринами дуже складно знайти житло. Ми хочемо організувати притулок у Запоріжжі або в області. Я зараз шукаю якийсь прихисток.

Шокує те, що росіяни гатять по мирних домівках. Школу розбили, садок. Ніколи в нас там не було військових, і зараз їх немає, а вони гатять. 

Це мене просто вражає. Люди приходять по гуманітарну допомогу, а вони обстрілюють. Одну жінку просто розірвало. Постійно над нами літають дрони. Росіяни дивляться, де люди збираються, і скидають туди бомби – ось це найбільше вражає.

Ми чекаємо закінчення війни навесні, але чим швидше вона скінчиться, тим краще. Нам якнайшвидше перемога потрібна.