Герасимюк Дарина, учениця 9 класу Княгининівського ліцею Волинської обласної ради
Вчитель, що надихнув на написання есе - Мислива-Бунько Іванна Ярославівна
Чому бути українкою – це моя суперсила
Бути українцем справді круто, заперечень немає. Прекрасна земля, чудові та привітні люди, традиції і звичаї. Коротко кажучи, все, що є українським – круте. Але є одна проблема… Я думаю багато хто із нас, будучи за кордоном або спілкуючись з іноземцями, у моменти, коли розказували щось про Україну, чули запитання на зразок: «Це десь біля Росії?», «Це якась область Росії?»
Колись поширеною проблемою було ідеалізування Росії українцями. Підлітки спілкувалися російською в соціальних мережах, підписували цією мовою свої фотографії в інстаграм, поширювали відео з музикою ворога.
Чомусь Україну завжди вважали нижчою за рейтингом, але люди не бачили цієї проблеми, та й проблемою вони це не вважали. Ми могли спокійно користуватися мобільними додатками, у яких немає української мови, тому для зручності обирали російську. Ми не кричали і не відстоювали, а треба було... Люди слухали російську музику через поширену думку, що немає талантів серед земляків.
Ми самі знищували себе. Ми давали людям забути про те, що робили колись козаки, які боролися за українське, яка доля спіткала письменників, що не підходили під стандарти, бо писали нашою мовою. Раніше люди страждали, якщо мали в собі щось українське. Пізніше це стало «немодно»…
Зараз про нас думають інакше. Якщо запитати в будь-якої людини, що вона думає або знає про українців, у відповідь обов’язково почуємо слова про силу духу, витривалість та сміливість. Але якою ціною люди почали розуміти, що бути українцем – сила? Зараз у моїй країні війна. Саме вона й допомогла людям усвідомити й визначитися зі своїми цінностями. Зібрати всі шматочки пазлу до купи. Зрозуміти, що все було навпаки. Все, що вони вважали крутим та «модним» – оте російське, насправді потрохи знищувало нас, нашу індивідуальність, наш народ.
Люди почали боротися за мову, рідну країну, людей. Тепер ми більше не чуємо російської музики на вулиці, чужої мови в торговельних центрах та кафе. Це не може не гріти серце. Але ми втратили занадто багато, для того щоб це збагнути.
Українці сильні, бо вони вміють втрачати. Тепер уміють, на жаль. Вони знають як з цим боротися, а може, й не знають. Можливо ми просто починаємо звикати. Звикати до цих реалій, цих смертей, вибухів, повітряних тривог та вимкнень електроенергії. До всього можна звикнути, так, це правда. Але чи це те, що нам потрібно? Ні. Я думаю саме через цей простий висновок українці і йдуть далі. Вони влаштовують мітинги тареволюції.. Можливо, хтось вже й справді змирився. Хтось не бачить у цій країні майбутнього. Не розуміє, для чого це все. На щастя, таких несвідомих у нас мало.
І я думаю, ще ніякий народ так не любив свою країну, як це роблять українці. Волонтери, рятувальники, лікарі, учні, працівники офісів, військові. Усі ці та ще дуже багато інших людей роблять величезний внесок у нашу перемогу, просто повіривши в неї.
Сила українців – це наполеглива праця, спогади про близьких людей, які допомагають рухатися далі, любов, яка об’єднує, віра, яка підштовхує вперед, надія, яка ніколи не полишає. Сучасні супергерої – це не Людина Павук, Бетмен чи Супермен, а НАШІ люди.
Люди, які мають свої суперсили: непохитність, патріотизм, силу духу, безстрашність та любов, яка б’ється в кожному великому та маленькому сердечку. Це все об’єднує нас, зближує, просуває вперед.
Можливо, маленькими кроками, але, користуючись нашими суперсилами, ми йдемо вперед, гордо долаючи конфлікти та невдачі. Ми прямуємо у світле майбутнє. Ми – це Україна! Ми ніколи не здамося та не відмовимося від наших суперсил.
