Смирнова Софія, 9 клас, Комунальний заклад “Харківська гімназія №129 Харківської міської ради”

Вчитель, що надихнув на написання есе - Зозуліна Олена Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Перемагаємо, бо ми разом… Мій рідний Харкове, разом з тобою ми пройшла ці 1000 днів війни. Скільки всього ми побачили та пережили! На початку війни тебе бомбили щодня! З'явилися перші рани: зруйновані будинки, вибиті вікна!

Але Харків стояв та тримався!

Мій дядько пішов захищати Україну з перших днів війни. А наша сім'я - я, мама, бабуся та мій брат, інвалід з дитинства, вирішили залишитися у місті. Підтримувати наш Харків! Потім Харків почали залишати люди. З міста виїхало багато моїх однокласників, друзів та знайомих.

Стало безлюдно, тихо, сумно… Ми з мамою гуляли вулицями, на яких не було ні машин, ані людей…

Люди їхали та залишали своїх домашніх улюбленців. Так у нас з'явився наш котик Байрактар.Не було вуличного освітлення, часто лунали сирени. Було темно, гучно та страшно!  Але Харків був незламним! А разом з ним були незламними і ми! Так,  ми трималися та не падали духом! Багато людей переховувалися  в метро. 

А ми стояли в довгих чергах до крамничок, пекли хліб удома, пішки йшли до церкви, щоб набрати води.

Моя мама та бабуся - учителі, тому дуже вболівали за нашу школу. Декілька разів прильоти були біля нашої рідної 129-ї. Ми  йшли до школи, попри сирени та вибухи. Я вперше побачила школу зовсім іншою. Вона дивилася на нас вибитими очима вікон та пораненим фасадом і нібито просила допомоги. Ми прибирали скло, забивали вікна фанерою, ховали класні журнали та техніку.

Травень 2022… Початок звільнення Харківської області.

ЗСУ увійшли у Руську Лозову, Пітомник, Проходи... Наша дача звільнена! Але не можемо поїхати, бо там постійні обстріли! Літо 2022…  Кожного дня, як за графіком, о 23.00,  бомблять Харків…І кожен день - це школа чи навчальний заклад!

З'явилися нові рани Харкова… Серце болить за Харків та за освіту. Але ми – харків’яни!  Ми не здаємося!

Потихеньку почали повертатися люди…  Харків  оживає! Вже немає черг, працюють крамнички,  гудять трамвайчики, їздять автобуси, метро відкрите та безкоштовне. У парках - квіти, люди гуляють та поспішають на роботу! Чисто, всі наслідки обстрілів швидко прибирають!

Харків – залізобетон! Він живе та працює! А разом з ним працюємо ми!

Вересень – початок навчального року! Ми знову побачилися з однокласниками! На жаль, у дистанційному форматі. Ми в різних куточках світу, але можемо бачити один одного та спілкуватися у zoom.

А я знайшла нових друзів! Уже можу гуляти з новою подругою. Харків не залишає нас, дітей, на самоті! 11 вересня 2023 - незабутня дата! Початок великого звільнення Харківської області! Нас менше обстрілюють! Тепер Харків дає прихисток переселенцям з Куп'янську та інших міст і селищ.

У нашій школі з'явилося багато нових учнів! Намагаємося підтримати їх та обігріти. Харків захищає нас та навчає!

Зима 2023… Ворог мітить по нашій енерго- та теплоструктурі. Зникає світло та тепло, але ненадовго! Наші електрики, комунальники, тепловіки працюють!!! Усі системи дуже швидко  запускають знову!

Харків, як і нас, ні зламати, ні заморозити неможливо!

Відкриваються пункти Незламності. В нашій школі  також є такий пункт! Деякі учні та вчителі, коли відключають світло, приходять до школи. Ми все ж таки навчаємося, попри все!

Зима 2024… Найстрашніші дні для нашої сім’ї. Поруч з домом влучила ракета. Дуже страшно… Хвилею повибивало всі вікна.

Дякуємо Богові,  ми залишилися живі та непоранені! Сьогодні, як і раніше, лунають сирени, в місті дуже гучно.

Але в Харкові  відкриваються торгові центри, кафе, працюють театри, артисти приїжджають з концертами!  Харків відновлює культуру! І ми повертаємося до улюблених занять. Я знову багато малюю та мрію… Про що мої мрії? Перш за все, про Перемогу!

Мрію, щоб Харків залишався таким же  квітучим, культурним, науковим!  Але – тихим, без вибухів та сирен!

Мрію, щоб ми, діти, нарешті повернулися до школи! Вірю в наші Збройні сили України! Рідний Харкове, ми пережили ці 1000 днів!   Пережили, бо ми разом!