Недавня смерть дружини затьмарила у пам'яті Петра Михайлюка військові спогади. Він вважає, що Петрівці пощастило, бо сюди снаряди долітали рідко.
Моя дружина померла у дев'ятнадцятому році від раку крові. За два дні згоріла, так несподівано. І це було найстрашніше для мене. Живу зараз разом із сином та онуком. Є ще дві доньки, онука та правнучка.
Якось обстріли давно були, я вже й не пам'ятаю, вискочило з голови. Петрівку так сильно не обстрілювали, раз чи два тільки було, не сильно. Бог милував Петрівку. Але люди готувалися. У нас двоповерховий будинок, 16-квартирний. Підвал готували. Дякувати Богу, скористатися не довелося.
Але живемо весь час у великій напрузі. У мене квартира розташована вікнами не на Щастя, а в інший бік. І мені майже нічого не чути, іноді тільки буває. Чи вчення йдуть, чи що там… не знаю навіть.
Згадую, як до війни було вільно, жодних обмежень. Раніше в нас часто автобуси ходили і на Луганськ, і на Щастя. Ми дітей відвідували, на ринок заходили. А тепер автобусів немає і дороги страшні.
Нам, старим, Рінат Ахметов продукти постачав, дякую йому. Тепер у нас спокійніше стало, і магазини відчинили.
Мрію я про мир і щоб було все так, як раніше, тихо і вільно.
