У перший день війни я вже не поїхала на роботу. Росіяни одразу зайшли у сусіднє село, згодом прийшли і до нас.

Обшукували кожну хату: стріляли по замках і заходили. Напруга наростала, вони шукали тих, хто служив в АТО, а мій чоловік - військовий.

Людей били, погрожували розстрілами. Ми майже постійно жили у підвалах, там же і їсти готували. Нас постійно обстрілювали літаки, нашу сусідку вбило.

Довелося виїжджати. Моїй дочці 13 років, треба було її рятувати. Нас вивіз староста села. Ми залишили вдома всю худобу, саме через тварин і відкладали евакуацію тривалий час. 

Згодом до нас зайшли українські війська. Сьогодні наше село –  на лінії фронту, моя хата побита.

Зараз ми у Запоріжжі, сподіваємось на краще. Хочемо повернутись додому.