24 лютого я була на роботі, керівник нас попросив сховати документи. Потім ми всі розійшлися по домівкам, готували підвали. Не було світла та води. Їжу готували на багатті. Мій будинок пошкодили обстріли: немає стелі, вікон та даху.

П’ятого березня нас дуже сильно обстріляли. Ми ховались у погребі, цілодобово були одягнені. Росіяни почали гатити ракетами, розбило навіть бомбосховище у школі, а ми жили зовсім поруч. Після цього ми вирішили виїхати.

Евакуаційним автобусом ми приїхали у Запоріжжя. Зараз живемо у гуртожитку, діти винаймають квартиру. Як буде далі – не знаю.

Мій дохід я отримувала з землі, зараз там щось сіяти неможливо.Я мрію повернутися додому, щоб відновити свою роботу, аби мати змогу забезпечити дітей.