Хало Ярослав, 2 курс, Київський професійний коледж сфери послуг

Вчитель, що надихнув на написання есе - Болюх Олена Олександрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Війна-слово неоднозначне, адже воно змогло показати себе з двох сторін. З одної - воно несе червоногарячу кров, нестерпний біль, муки, нескінченні страждання; інша сторона є її великою протилежністю - милосердя, щира доброта, допомога людям, що її потребують. Після жахливого лютого, останнього місяця зими, люди змінилися: хтось пішов воювати задля своєї країни, дехто тікав з рідної домівки або став таким, яким тебе досі не бачив світ.

Так починався і мій шлях, що в майбутньому стане дорогою.

Цей тяжкий день почався несподівано: о п’ятій ранку я встаю і чую вибух, ніхто нічого не розуміє, але на їх обличчях показано, що відбувається насправді. Я навіть пам’ятаю, як велика кількість людей знаходилася в шкільному укритті, літали прямо над головою  літаки та безпілотники чорного кольору, було чутно мерзенні гради, так іще й неподалік знаходився авіазавод «Антонов». На момент початку трагічної війни мені було  тринадцять років, в магазинах навіть на можна було купити просто звичайний хліб, тому людям потрібно було їсти його черствим, розмочуючи у воді.

Незважаючи на тривоги та вибухи, я все одно залишився в цій чудовій країні, де я навчався, грав, сміявся, іноді плакав, але шлях мій на цьому не завершився.

Після деяких обставин я з родиною переїхав з Києва до культурної столиці України - Львова. У цьому місті була надзвичайно велика кількість переселенців, і це, не рахуючи нас трьох: я, мама, молодша сестричка. Пам’ятаю, як ходили до волонтерів, і як ставилися до нас львів’яни, яких ми знали. Деякі розуміли нашу ситуацію і знаходили з нами спільну мову, а інші говорили такою фразою: «Я хочу, щоб звідси якнайшвидше пішли ці біженці», такі слова більше казали діти, ніж дорослі. Я бачив кілометрові черги до поїздів, що їхали до Польщі, розуміючи страх кожної родини, яка хоче врятуватися. Наше цікаве навчання продовжилося, тому ми працювали навіть у тривожні години.

Пам’ятаю, як бачив спалахи після збиття або влучання бойової ракети, як сиділи в запліснявілих підвалах годинами, розважаючи себе як тільки можеш.

Згадую отримування шкільного свідоцтва у дев’ятому класі, а також дні без електроенергії, коли працювали з ліхтариком або сиділи у темному підвалі. З кожним днем людям стає все легше, бо з нами  рідні, друзі, а також люди, що захищають рідну країну. Якби не наші захисники, я зараз би не зміг писати цей твір, який точно комусь припаде до душі. Також ми б не відсвяткували такі чудові свята, як Новий Рік, Великдень, День знань, дні народження кожного з великих та маленьких українців та українок.

Кожне з них дає початок новому шляху України, і я радію цьому .

Волонтери, я, рідні, друзі, військові – усі ми якось впливаємо своїми вчинками на майбутнє нашої з вами держави. Ми сподіваємось на чудовий кінець, але який він буде,  не знаємо. Задля щасливого майбутнього створюємо ці благодійні ярмарки, фонди, феєричні концерти та інші чудові способи допомогти нашій державі . Зараз я навчаюся в коледжі, який дасть мені професію, може, й на все життя. У цьому  закладі я знайшов собі однодумців, в майбутньому і колег. Ми намагалися впоратись з перешкодами, що могли завадити нам досягнути спільної мети. Розважитись, стати серйознішим, чинити опір викликам сьогодення допомогли всі ті, що оточують мене. Без них ці тисячі днів війни могли стати для мене найважчими у житті, тому я завдячую їм за усе.

Я щасливий, що знайшов підтримку з боку вчителів, рідних, друзів, знайомих, тому переконаний, що мій шлях став простішим завдяки їхнім зусиллям.

Ми всі прагнемо досягнути вершини. Тільки там, з висоти пташиного польоту, усвідомлюємо, що це тільки перший крок до самопізнання. Війна накладає відбиток на наші душі. Людина робить вибір на користь мовчазного споглядання чи боротьби за власну життєву позицію. Події війни вплинули на наш внутрішній світ, змінивши його до невпізнання. Але хочеться вірити у краще, сподіватися, що найнеможливіша мрія здійсниться і ми самі будемо обирати світ, в якому ми будемо жити- світ світлого майбуття.