Мені 74 роки. Я жителька міста Оріхова. Мешкала у своєму домі, а тепер, на старості років, вештаюся де попало. Ми залишились голі, босі, без хат, без нічого - як бомжі. 

Звісно, неприємно було, коли грюкало над головою. Лежиш у кухні, а на тебе сиплеться зі стелі. Добре, що виїхали, а то там би і привалило.

Я не ходжу ногами - прикута до ліжка. Мене вивозили, наймали машину. 

Спочатку в Соколівці жила два місяці, а тоді на два місяці поверталася додому. А потім уже неможливо там стало, і тепер я в Запоріжжі. 

Шокує те, що гинуть діти, ні в чому не винні. Не для того їх ростили, гляділи. А тепер забрали - і  передають тіла батькам. Хати – це наживне, а коли батьки втрачають дітей своїх – ось це страшно.

Хочеться перемоги і повернення додому. Землянки будемо рити, але вдома житимемо.